Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" жовтня 2015 р.Справа № 922/4491/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Светлічного Ю.В.
при секретарі судового засідання Ліпчанській В.В.
розглянувши справу
за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків
до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків
про стягнення 203732,66 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 довіреність №01-42юр/3208 від 30.04.2015 р.;
відповідача - ОСОБА_2, довіреність №270 від 05.01.15р.;
Акціонерна компанія "Харківобленерго" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області до відповідача - Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", в якій позивач просить стягнути з відповідача пеню за період травень-червень 2015 р. у розмірі 86582,26 грн., 3% річних за період травень-червень 2015 р. у розмірі 4634,05 грн., інфляційні витрати за період травень-червень 2015 р. у розмірі 110815,02 грн. та за перевищення величини споживання електричної потужності у розмірі 1703,33 грн. посилаючись на не належне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору про постачання електричної енергії №14079 від 05.12.2008 р., який був укладений між позивачем та відповідачем. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати.
Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.
Присутній представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив у задоволенні позову відмовити, оскільки нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат не відповідає позиції Верховного суду України, яка зазначена у постанові від 30.09.14 р. по справі №3-132гс14, а саме якщо сторони уклали договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за електричну енергію, поставлений відповідно до договору поставки електричної енергії, що у свою чергу потягло відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої договором та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання згідно ч.2 ст. 625 ЦК України. Відповідач зазначив, що розрахунок по договору про постачання електричної енергії №14079 від 05.12.20089 р. на суму 944953,00 грн. були проведені на підставі договору про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 04.06.2015 р. №375, а саме №375Е/57 від 04.08.15 р. платіжним дорученням №3 від 20.08.2015 р., що відповідає змісту договорів про організацію взаєморозрахунків, що були предметом розгляду тотожних справ у Верховному суді України.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення повноважного представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
05 грудня 2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про постачання електричної енергії № 14079 (далі по тексту договір), відповідно до якого позивач зобов'язувався передати відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується за неї сплатити передбачену умовами договору суму.
Відповідно до п. 2.3.3 договору, споживач зобов'язаний своєчасно сплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування. Згідно з п. 5 додатка 2 остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі рахунку, який виставляється постачальником електричної енергії на основі даних про фактичне споживання електричної енергії. Відповідно до п. 5 додатка 2 до договору споживач повинен отримати рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з дня його отримання.
Позивач свої зобов'язання по договору у повному обсязі, та здійснив у період з листопаду 2014 року по квітень 2015 року відпуск електричної енергії споживачу у повному обсягу, за яку в порушення умов договору відповідач своєчасно не розрахувався, що зумовило звернення позивача до суду із даною позовною заявою про стягнення з відповідача пеню за період травень-червень 2015 р. у розмірі 86582,26 грн., 3% річних за період травень-червень 2015 р. у розмірі 4634,05 грн., інфляційні витрати за період травень-червень 2015 р. у розмірі 110815,02 грн. та за перевищення величини споживання електричної потужності у розмірі 1703,33 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Стаття 3 ЦК України (ч. 2 та 3), закріплює, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України по аналогічному спору, а саме по господарської справи №922/2339/13 постанова від 30.09.2014 р. № 3-132гс14), було вказано про наступне: уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за електричну енергію, поставлений відповідно до договору поставки електричної енергії, що у свою чергу потягло відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої договором поставки електричної енергії, та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.
Отже, для застосування санкцій, передбачених договором поставки електричної енергії, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до змісту якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору.
Такої ж позиції притримується Верховний суд України у постановах по справам: №3-105гс14 від 09.09.2014 р. (господарська справа №5011-1/1043-2012-42/528-2012), № 3-102гс14 від 30.09.2014 р. (господарська справа № 5011-35/1272-2012-42/527-2012), № 3-101гс14 від 09.09.2014 р. (господарська справа №5011-35/1533-2012-19/522-2012), 3-322гс15 від 01.07.2015 р. (господарська справа 924/1230/14), однак замість поставки електричної енергії, в цих справах фігурує поставка газу.
Отже розрахунок з позивачем по договору про постачання електричної енергії № 14079 від 05.12.2008 року на суму у розмірі 944953,00 грн. (за листопад 2014 р. - червень 2015 р.) на яку позивачем було нарахована пеня, З % річних та інфляційні витрати були проведені на підставі договору про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 04.06.2015 р. № 375 за номером 375Е/57 від 04.08.2015 р. платіжним дорученням № З від 20.08.2015 р.
Відповідно до п. 2 ст. 12 цього договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору про постачання електричної енергії № 14079 від 05.12.2008 року, у п. 17 договору про організацію взаєморозрахунків визначили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору.
Тобто зміст договору про організацію взаєморозрахунків № 375Е/57 від 04.08.2015 р. відповідає змісту договорів про організацію взаєморозрахунків, що були предметом розгляду вище вказаних справ у Верховному суді України.
У відповідності до ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищенаведене суд вважає за необхідне позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими такими, що задоволенню не підлягають, відповідно до цього суд вважає за нгеобхідне у задоволенні позову відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 09.10.2015 р.
Суддя ОСОБА_3