ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.10.2015Справа №910/19882/15
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс"
про стягнення 26 000,00 грн.
Суддя Бондарчук В.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2;
від відповідача: Міщенко А.Л.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" (далі-відповідач) про стягнення грошових коштів у сумі 26 000,00 грн., набутих без достатньої правової підстави.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем відповідно до платіжного доручення № 37 від 04.11.2014 було здійснено помилкове перерахування коштів на поточний рахунок відповідача на суму 26 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2015 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.08.2015 за участю представників сторін, яких зобов'язати виконати вимоги суду.
Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників сторін та неналежне виконання сторонами вимог суду.
У судовому засіданні 10.09.2015 представник відповідача подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що між сторонами був укладений договір фінансового лізингу №01/14-00066 від 04.11.2014, а сплачені кошти у розмірі 26 000,00 грн. відповідно були зараховані на виконання укладеного договору.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 05.10.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 05.10.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -
Як стверджує позивач, ним як фізичною особою-підприємцем було здійснено помилкове перерахування коштів в сумі 26 000,00 грн. на поточний рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням №37 від 04.11.2014.
Згодом, позивачем було направлено відповідачеві претензією №б/н від 05.12.2014, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком № 0325 від 24.12.2014 (копії в матеріалах справи), проте жодної відповіді від відповідача не надійшло.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що кошти у розмірі 26 000,00 грн. згідно платіжного доручення №37 від 04.11.2014 перераховані помилково, є безпідставно отриманими на підставі ст. 1212 ЦК України, та на даний час відповідачем не повернуті.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.
Пунктом 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22, встановлено, що неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі;
Помилкове списання/зарахування коштів - списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу №01/14-00066, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (трактор МТЗ-82) у власність та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_1 на строк та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до додатку №1 до договору, вартість предмету лізингу становить 260 000,00 грн., при цьому, комісія за організацію договору становить 10% вартості предмету лізингу - 26 000,00 грн.
Як вбачається з платіжного доручення №37 від 04.11.2014 на суму 26 000,00 грн., призначення платежу вказано наступне: «згідно договору №01/14-00066», платник ОСОБА_1 ФОП.
Отже, на думку позивача, вказане перерахування є помилковим з тих підстав, що платником зазначено саме ФОП ОСОБА_1, а договірні відносини існують між відповідачем та ОСОБА_1, як фізичною особою.
Так, відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
За змістом зазначених норм матеріального права зобов'язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов'язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов'язки кредитора у зобов'язанні.
При цьому підставою для виконання третьою особою зобов'язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов'язання боржником, як за власною ініціативою так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником.
Таке покладення виконання зобов'язань відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є обов'язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у справі №6-15цс15 від 10.06.2015.
Таким чином, сплачені ФОП ОСОБА_1 кошти у розмірі 26 000, 00 грн. згідно платіжного доручення №37 від 04.11.2014 з підставою платежу «згідно договору №01/14-00066» є фактично сплаченими замість фізичної особи ОСОБА_1 на виконання умов договору фінансового лізингу №01/14-00066 від 04.11.2014, а відповідачем відповідно правомірно прийнято таке виконання від ФОП ОСОБА_1 замість ОСОБА_1 на підставі положень ст. 512, 528 ЦК України.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Таким чином, оскільки кошти у розмірі 26 000,00 грн. позивачем перераховано на виконання умов договору фінансового лізингу №01/14-00066 від 04.11.2014, останні не є безпідставно отриманими відповідачем.
Також суд відзначає, що твердження позивача про ненадання відповідачем відповіді на претензію від 05.12.2014 не відповідає дійсності, оскільки відповідач неодноразово надсилав листи № 1424 від 13.01.2015, № 2022 від 10.03.2015 на адресу позивача з обґрунтуванням відмови у поверненні коштів.
В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовляє у їх задоволенні.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 08.10.2015.
Суддя Бондарчук В.В.