ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.10.2015Справа №910/21815/15
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській Г.С.
розглянувши справу № 910/21815/15
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1;
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2;
про стягнення 134 821,29 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3, довіреність № 03/08/15 від 03.08.2015р.;
від відповідача: не з'явився.
До Господарського суду міста Києва звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (надалі - відповідач) про стягнення 134 821,29 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору доручення № 29/01/2015-1 від 29.01.2015р. у визначений строк не розрахувався за виконані позивачем дії, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 84 150,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані пені в сумі 24 498,02 грн., 1258,79 грн. - 3% річних та 24 914,48 грн. - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2015р. порушено провадження у справі № 910/21815/15 та призначено її розгляд на 01.10.2015р.
Присутній у судовому засіданні 01.10.2015р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 25.08.2015р. не виконав, письмовий відзив на позов не подав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 25.08.2015р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримана останнім.
Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
29.01.2015р. між позивачем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено договір доручення у відповідності з п. 1.1. якого позивач від свого імені та за рахунок відповідача зобов'язався виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу відповідача автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні (далі - послуги по організації перевезення вантажу).
Умовами розділу 2 договору сторонами визначено умови організації перевезень вантажів, зокрема, пунктом 2.6 наділено правом позивача залучати третіх осіб для виконання своїх зобов'язань за даним договором.
Відповідно до заявки № 8 від 29.01.2015р., яка підписана сторонами та скріплена печатками, позивач зобов'язався здійснити перевезення вантажу за маршрутом: Ушак (Туреччина) - Полтава (Україна) у період з 30.01.2015р. по 09.02.2015р. автомобілем марки МАН, державний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_4, водій ОСОБА_4.
Як вбачається з наявних у справі доказів, на виконання умов договору та заявки № 8 від 29.01.2015р. позивачем за актом надання послуг № 1 від 12.02.2015р., копія якого залучена до матеріалів справи, а оригінал було оглянуто в судовому засіданні, було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 84 150,00 грн.
Отже, на виконання вказаної заявки до договору позивачем були надані послуги з організації перевезення вантажу у міжнародному сполученні із залученням третіх осіб в якості перевізників загалом на суму 84 150,00 грн.
Перевезення вантажу також підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 0612119 (належним чином засвідчена копія долучена до матеріалів справи).
Відповідно до п.4.1 договору, відповідач здійснює оплату наданих позивачем послуг по організації перевезення вантажу на підставі рахунка-фактури позивача або підписаного сторонами акту про виконання послуг по організації перевезення вантажу протягом 3 (трьох) банківських днів з дня підписання відповідачем такого акту. Акт виконання послуг по організації перевезення вантажу підписується сторонами після фактичного надання позивачем послуг по організації перевезення вантажу (п.4.4 договору).
Однак, відповідач в порушення умов договору, станом на час розгляду справи в суді, отримані послуги не оплатив, у зв'язку з чим у відповідача виникла перед позивачем заборгованість у сумі 84 150,00 грн.
Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 84 150,00 грн.
Дослідивши умови Договору доручення № 29/01/2015-1 від 29.01.2015р., судом встановлено, що вказаний договір має цивільно-правову природу договору транспортного експедирування.
Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Стаття 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 929 Цивільного кодексу України визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Положеннями частини другої статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання послуг з організації перевезення вантажу та не надано доказів оплати отриманих послуг, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 84 150,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а відтак підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 24 498,02 грн. - пені, 1258,79 грн. - 3% річних та 24 914,48 грн. - інфляційні втрати.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Умовами пункту 5.6 договору передбачено, що у випадку несплати за отримані послуги протягом 12 банківських днів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (на дату виникнення боргу) від суми непогашеного зобов'язання за кожен день прострочення.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені в сумі 24 498,02 грн. визнає його обґрунтованим.
Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, задовольняє останні за розрахунками позивача, які додані до позовної заяви та які є арифметично вірними.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_3) суму основного боргу в розмірі 84 150 грн. 00 коп., 24 498 грн. 02 коп. - пені, 1258 грн. 79 коп. - 3% річних, інфляційні втрати в сумі 24 914 грн. 48 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2696 грн. 43 коп. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано: 06.10.2015р.
Суддя А.І. Привалов