ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.09.2015Справа №912/1465/15
За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"
простягнення 109 920,22 грн.
Суддя Яковенко А.В.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:не з'явився
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - "Підприємець") звернувся до Господарського суду міста Кіровоградської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (надалі - "Банк") про стягнення 93 143,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконуються зобов'язання з перерахування грошових коштів за договором на розрахунково-касове обслуговування №8/2158/9-06 від 31.05.2006 р., а тому позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 77 350,20 грн., пені у розмірі 3 993,72 грн., 3% річних у розмірі 328,25 грн. та інфляційних у розмірі 11 470,89 грн. за порушення виконання зобов'язання з перерахування грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2015 прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог до 109 920,22 грн. та справу №912/1465/15 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно автоматизованої системи документообігу Господарського суду міста Києва справу №912/1465/15 передано на розгляд судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 справу №912/1465/15 прийнято до свого провадження суддею Яковенко А.В. та призначено до розгляду на 31.08.2015.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2015 р. розгляд справи відкладено на 14.09.2015 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.
Представник позивача в судове засідання 14.09.2015 не з'явився, проте в засіданні 31.08.2015 подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання 14.09.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
31.05.2006 р. між Банком та Підприємством (клієнт) було укладено договір на розрахунково-касове обслуговування №8/21589-06 (надалі - "Договір").
Відповідно до п. 1.1 Договору банк відкриває клієнту поточний рахунок в національній валюті НОМЕР_2 та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку та на умовах, визначених цим договором.
За змістом п. 2.1 вказаного договору банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.
Згідно з п. 3.3.2 Договору банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами.
На умов Договору позивачем було виставлено відповідачу для проведення оплати платіжні доручення №№8-17 від 25.02.2015 р. та №№18-19 від 12.03.2015 р., які останнім належним чином виконані не були.
Спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, на думку позивача, відмовою відповідача від виконання умов Договору в частині перерахування грошових коштів згідно з розрахунковими документами (платіжними дорученнями).
Договір є договором банківського рахунку, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 72 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Пункт 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до п. 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.
Статтею 1073 Цивільного кодексу України передбачено, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Пунктом 8.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення умов пунктів 2.1, 3.3.2, 3.3.3 Договору та п. 8.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" вчасно не виконав доручення позивача про переказ коштів на підставі платіжних доручень №№8-17 від 25.02.2015 р. та №№18, 19 від 12.03.2015 р.
При цьому, станом на момент виставлення платіжних доручень №№8-17 від 25.02.2015 р. на рахунку відповідача були наявні грошові кошти у розмірі 73 367,18 грн., а станом на момент виставлення платіжних доручень №№18-19 від 12.03.2015 р. - 75 655,39 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Банком обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Таким чином, позовні вимоги Підприємця про стягнення з Банку заборгованості у розмірі 79 355,42 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 138,18 грн., 3% річних у розмірі 504,51 грн. та інфляційних у розмірі 23 299,11 грн. за прострочення виконання зобов'язання з перерахування грошових коштів у період з 26.02.2015 р. по 20.05.2015 р.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд відзначає, що умовами Договору не було передбачено такого виду відповідальності Банку як стягнення неустойки за неповернення суми грошових коштів, які знаходяться на рахунку клієнта.
При цьому, за змістом п. 32.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів" у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Згідно з п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).
Тобто, за несвоєчасне списання з вини відповідача коштів з рахунку позивача, чинним законодавством України передбачена відповідальність у вигляді сплати пені.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 6 138,18 грн., 3% річних у розмірі 504,51 грн. та інфляційних у розмірі 23 299,11 грн.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Банку на користь Підприємця заборгованість у розмірі 79 355,42 грн., пені у розмірі 6 138,18 грн., інфляційних у розмірі 23 922,11 грн. та 3% річних у розмірі 504,51 грн.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04054, м. Київ, вул. Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) борг у розмірі 79 355,42 грн., пеню у розмірі 6 138,18 грн., 3% річних у розмірі 504,51грн., інфляційні у розмірі 23 922,11 грн. та судовий збір у розмірі 1 862,86 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
5. Дата складання повного тексту рішення 12.10.2015 р.
Суддя А.В. Яковенко