ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.10.2015Справа №910/20840/15
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Век-тор», с.Музичі, ЄДРПОУ 38205243
до відповідача: Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Київ, ЄДРПОУ 14364757
про стягнення 137 912,51 грн.
Суддя Любченко М.О.
Представники сторін:
від позивача: Волоха Д.М. - по дов.
від відповідача: не з'явився
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Век-тор», с.Музичі звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 137 912,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю умов договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. поставки (про реалізацію товару споживачам) в частині оплати товару в обсязі та строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач у судове засідання 07.10.2015р., як і в попереднє засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.
За висновками суду, Спільне українсько-німецьке підприємство «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.
За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04053, м.Київ, Шевченківський район, провулок Нестеровський, буд.7/9.
На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 23.09.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Конверт з судовою кореспонденцією було вручено адресату, що підтверджується поштовим повідомленням №0103035746734.
За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання відповідачем ухвали суду за 23.09.2015р., суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату, час і місце розгляду справи.
Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, в тому числі, з ухвалою від 23.09.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З приводу неявки сторін в судове засідання господарський суд зазначає наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Судом також враховано, що ухвалою від 23.09.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду справи ані позивачем, ані відповідачем не заявлялось.
До того ж, за висновками суду з 20.08.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.
За висновками суду, незважаючи на те, що сторони не з'явились в судове засідання 07.10.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені документи, господарський суд встановив:
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Век-тор» (постачальник) та Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (покупець) було укладено договір №ВТ0283/13ВІО поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти та передавати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар за ціною та в асортименті, погоджених сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору.
За умовами п.4.1 договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. ціни на товар вказуються в національній валюті України, включаючи податок на додану вартість, і включають вартість доставки товарів постачальником в місце поставки, зазначене в замовленні.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013р. У випадку, якщо після закінчення строку дії договору, жодна зі сторін за двадцять календарних днів не заявила про своє бажання розірвати даний правочин, останній автоматично в кожному випадку продовжується на наступний один календарний рік (п.п.8.1, 8.2 договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р.).
Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази висловлення будь-яким з контрагентів за договором №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. наміру щодо його припинення у порядку п.8.2 спірного правочину.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. на поставку товару як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За умовами п.2.1 договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. постачальник здійснює поставку товару транспортом (як власним, так і транспортом третіх осіб) на умовах DDP «торговельна точка покупця» (згідно Інкотермс 2010), в термін, час і місце, зазначені в замовленні.
Право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару і підписання сторонами товаросупровідних документів. Датою поставки вважається дата підписання покупцем товарно-транспортної та/або видаткової накладної.
За твердженнями позивача, на виконання умов договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Век-тор» було поставлено відповідачу товар на загальну суму 137 912, 51 грн. на підтвердження чого представлено до матеріалів справи видаткові накладні за період з 14.02.2014р. по 01.09.2014р. (включно), в яких міститься посилання на вказаний договір.
У судовому засіданні 23.09.2015р. судом було оглянуто оригінали видаткових накладних та встановлено, що останні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.
Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу накладні, господарський суд виходить з наступного:
У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 17.08.2015р. та від 23.09.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару в межах договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. на суму 137 912, 51 грн.
Відповідачем факту належного виконання заявником своїх обов'язків в частині поставки товару за договором №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. у період з 14.02.2014р. по 01.09.2014р. на загальну суму 137 912, 51 грн. не спростовано.
Отже, господарський суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Век-тор» було належним чином виконано свої обов'язки з поставки Спільному українсько-німецькому підприємству «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю в межах договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. товару у період з 14.02.2014р. по 01.09.2014р. на загальну суму 137 912, 51 грн.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначалось, п.4.1 договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. передбачено, що ціни товар вказуються в національній валюті України, включаючи податок на додану вартість, і включають вартість доставки товарів постачальником в місце поставки, зазначене в замовленні.
За умовами п.4.3 договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. покупець оплачує поставлений товар на умовах здійснення періодичних платежів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом семи календарних днів з дня реалізації поставленого товару споживачам.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 23.09.2015р. відповідача було зобов'язано надати заперечення щодо подальшої реалізації товару, отриманого від позивача.
Проте, відповідачем витребуваних пояснень надано не було, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів нереалізації товару, поставленого заявником, не представлено.
Суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України та момент фактичного виникнення у позивача дебіторської заборгованості в заявленому до стягнення розмірі, враховуючи відсутність у відповідача ґрунтовних заперечень з приводу розміру фінансових зобов'язань перед заявником, з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати в повному обсязі боргу, який виник у відповідача на підставі договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р., настав. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.04.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-13/15613-2012р.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Спільним українсько-німецьким підприємством «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю свої обов'язки з оплати товару, отриманого на підставі договору №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. у період з 14.02.2014р. по 01.09.2014р., виконано не було, грошові кошти за продукцію на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Век-тор» не перераховано, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 137 912,51 грн.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 17.08.2015р. та від 23.09.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №ВТ0283/13ВІО від 05.11.2013р. поставки.
Однак, відповідачем витребуваних доказів надано не було, факту належного виконання своїх грошових зобов'язань перед позивачем не доведено.
До того ж, за висновками суду, з 20.08.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору та надання витребуваних судом документів.
При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Век-тор» до Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості в сумі 137 912,51 грн.
15.09.2015р. до господарського суду надійшло клопотання б/н від 14.09.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Век-тор» про повернення надлишково сплаченого судового збору.
За приписами ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в тому числі, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Статтею 4 вказаного Закону України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з розглядуваним позовом) встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2015р. становить 1 218 грн.
За приписами ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (1 218 грн.).
Отже, при заявленні позову про стягнення з відповідача грошових кошів в сумі 137 912,51 грн. позивачем повинно було бути сплачено судовий збір в розмірі 2758,25 грн.
Проте, як встановлено судом, при звернені до суду з розглядуваним позовом позивачем було внесено до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2760 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1356 від 29.07.2015р.
Отже, на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір у розмірі 1,75 грн., сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Век-тор» на підставі платіжного доручення №1356 від 29.07.2015р., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 2758,25 грн. покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Век-тор», с.Музичі до Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 137 912,51 грн.
Стягнути з Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (04053, м.Київ, Шевченківський район, провулок Нестеровський, буд.7/9, ЄДРПОУ 14364757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Век-тор» (08125, Київська область, Києво-Святошинський район, село Музичі, вул.Леніна, буд.1, ЄДРПОУ 38205243) заборгованість в розмірі 137 912,51 грн. та судовий збір в сумі 2758,25 грн.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Век-тор» (08125, Київська область, Києво-Святошинський район, село Музичі, вул.Леніна, буд.1, ЄДРПОУ 38205243) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,75 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №1356 від 29.07.2015р.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 07.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 08.10.2015р.
Суддя М.О. Любченко