Постанова від 06.10.2015 по справі 923/1875/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 923/1875/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого -Білошкап О.В.,

суддів -Жукової Л.В.,

Погребняка В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 та рішення господарського суду Херсонської області від 26.02.2015 у справі № 923/1875/14 за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплату за час простою, час переробки ,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 26.02.2015 р. по справі № 923/1875/14 (суддя Пінтеліна Т.Г.) припинено провадження стосовно позовних вимог ОСОБА_4 про :

- визнання працюючим на повну ставку;

- зобов'язання відповідача сплатити внески до Пенсійного Фонду України;

- зобов'язання відповідача подати уточнені звіти до Пенсійного Фонду України ;

- визнання незаконним та скасування наказу від 17.05.2013 р. № 97 "Про режим робот з липня 2013р." ;

- визнання незаконним та скасування наказу від 22.10.2014 р. № 82-к про звільнення ОСОБА_4 ;

- поновити на роботі на посаді машиніста компресорних установок ;

- зобов'язання відповідача сплатити внески до Пенсійного Фонду України;

- зобов'язання відповідача подати звіти до Пенсійного Фонду України для підтвердження повноти трудового стажу.

В решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 (колегія суддів: Лавриненко Л.В. - головуючий, Пироговський В.Т., Філінюк І.Г.) апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 26.02.2015 р. залишено без змін.

ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 та рішення господарського суду Херсонської області від 26.02.2015скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплату за час простою, час переробки в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 9,34,56, ч.1 ст. 95 КЗпП України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.09.2015 розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 відкладено на 06.10.2015.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22.12.2014 р. ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Херсонський завод карданних валів", м. Херсон, про:

- визнання його працюючим на повну ставку;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій з 01 березня по 31 грудня 2009 р. в сумі 4139,75 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за переробку у серпні 2009 р. в сумі 224,64 грн.;

- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за час відпустки у серпні - вересні 2009р. з урахуванням оплати простою;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій у 2011 р. в сумі 4882,60 грн.;

- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за час відпустки у квітні - травні 2011р. з урахуванням оплати простою;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій у 2012 р. в сумі 5 399,66 грн.;

- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за час відпустки у липні - серпні 2012 р. з урахуванням оплати простою;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій у 2013 р. в сумі 12 065, 83 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій з 01.01.2014 р. по 22.10. 2014 р. в сумі 12 239,26 грн.;

- зобов'язання відповідача виплатити компенсацію за затримку заробітної плати ( за час простоїв);

- зобов'язання відповідача сплатити внески до Пенсійного Фонду України за 2009,2011,2012,2013,2014 р. р.;

- зобов'язання відповідача подати уточнені звіти до Пенсійного Фонду України за 2008, 2009, 2011, 2012, 2013, 2014 р. р.;

- визнання незаконним та скасування наказу від 17.05.2013 р. № 97 "Про режим робот з липня 2013р.";

- визнання незаконним та скасування наказу від 22.10.2014 р. № 82-к про звільнення ОСОБА_4;

- поновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді машиніста компресорних установок;

- стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 22.10.2014 р. по 19.12.2014 р.;

- зобов'язання відповідача сплатити внески до Пенсійного Фонду України за час вимушеного прогулу;

- зобов'язання відповідача подати звіти до Пенсійного Фонду України для підтвердження повноти трудового стажу ОСОБА_4

Припиняючи провадження стосовно позовних вимог про:

- визнання працюючим на повну ставку;

- зобов'язання відповідача сплатити внески до Пенсійного Фонду України;

- зобов'язання відповідача подати уточнені звіти до Пенсійного Фонду України ;

- визнання незаконним та скасування наказу від 17.05.2013 р. № 97 "Про режим робот з липня 2013р." ;

- визнання незаконним та скасування наказу від 22.10.2014 р. № 82-к про звільнення ОСОБА_4 ;

- поновити на роботі на посаді машиніста компресорних установок ;

- зобов'язання відповідача сплатити внески до Пенсійного Фонду України;

- зобов'язання відповідача подати звіти до Пенсійного Фонду України для підтвердження повноти трудового стажу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що ОСОБА_4 не є службовою чи посадовою особою, а господарському суду підвідомчі спори про поновлення на роботі не усіх працівників, а лише, посадових та службових осіб, до складу яких ОСОБА_4 - машиніст компресорних установок 4 розряду енергосилового участку, не відноситься.

Згідно ст. 4-1 Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" про підвідомчість, підсудність справ про банкрутство передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Отже, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство юридичної особи у обов'язковому порядку розглядає спори про стягнення заробітної плати, а також, спори про поновлення на роботі лише посадових та службових осіб боржника.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 не наділений повноваженнями наданими законодавцем як службовій, так і посадовій особі.

Оскільки господарському суду не підвідомчі спори про поновлення на роботі усіх працівників, а лише, посадових та службових осіб, до складу яких ОСОБА_4 - машиніст компресорних установок 4 розряду енергосилового участку, не відноситься, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі стосовно позовних вимог ОСОБА_4 про його поновлення на роботі на посаді машиніста компресорних установок.

Однак, припиняючи провадження у справі стосовно позовних вимог ОСОБА_4 про:

- визнання працюючим на повну ставку;

- зобов'язання відповідача сплатити внески до Пенсійного Фонду України;

- зобов'язання відповідача подати уточнені звіти до Пенсійного Фонду України ;

- визнання незаконним та скасування наказу від 17.05.2013 р. № 97 "Про режим робот з липня 2013р." ;

- визнання незаконним та скасування наказу від 22.10.2014 р. № 82-к про звільнення ОСОБА_4 ;

- зобов'язання відповідача подати звіти до Пенсійного Фонду України для підтвердження повноти трудового стажу, суди попередніх інстанцій не обґрунтували та не мотивували вказаний висновок у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Крім цього, відмовляючи в решті позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що ОСОБА_4 не надав суду доказів на підставі ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження того, що протягом усього часу, який він вважає простоєм, він знаходився на робочому місці та того, що йому чинились перешкоди у доступі до робочого місця. При цьому, сам ОСОБА_4 не заперечував того, що він не відвідував підприємство під час простою. Чинним законодавством не передбачається, що у разі простою працівник не повинен відвідувати підприємство та може порушувати вимоги Правил Внутрішнього трудового розпорядку.

В результаті того, що ОСОБА_4 порушив вимоги п. п. 1.3, 3.1, 8.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку, він не має права на компенсацію в розмірі 2/3 від тарифної ставки.

Також, суди попередніх інстанцій спростували посилання ОСОБА_4 на неправомірну недоплату за простій після поновлення його на роботі на підставі рішення суду, оскільки рішенням апеляційного суду Херсонської області від 16.11.2010 р. гр. ОСОБА_4 було поновлено на роботі у зв'язку з тим, що позивач фактично погодився на роботу за новими умовами праці та весь час з моменту їх встановлення з 23.03.2009 р., працював згідно таких умов, а уточнення останніх в наказі від 20.08.2009 р. не є істотними умовами праці.

Крім цього, рішенням апеляційного суду Херсонської області від 16.11.2010 р. було встановлено факт прийняття ОСОБА_4 м. Херсон нових умов праці з переходом на 0,4 ставки, а згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, що встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У зв'язку з вищезазначеним, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_4 про:

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій з 01 березня по 31 грудня 2009 р. в сумі 4139,75 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за переробку у серпні 2009 р. в сумі 224,64 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій у 2011 р. в сумі 4882,60 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій у 2012 р. в сумі 5 399,66 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій у 2013 р. в сумі 12 065, 83 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій з 01.01.2014 р. по 22.10.2014 р. в сумі 12 239,26 грн.;

- зобов'язання відповідача виплатити компенсацію за затримку заробітної плати ( за час простоїв);

- стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 22.10.2014 р. по 19.12.2014 р.

Однак, з таким висновком судів попередніх інстанцій колегія суддів повністю погодитись не може з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 з 05.12.1988 р. працював на Публічному акціонерному товариству „Херсонський завод карданних валів", м. Херсон машиністом компресорних установок 4 розряду.

Починаючи з листопада 2008 р. підприємство почало працювати нестабільно та з простоями, в результаті чого наказом від 26.11.2008 р. № 693 на Публічному акціонерному товариству „Херсонський завод карданних валів" встановлений режим роботи 2 робочих дні на тиждень.

20.08.2009 р. адміністрацією підприємства видано наказ № 226 "Про переукладення трудових договорів та режим роботи".

Зазначеним наказом встановлено режим роботи з оплатою 0,4 ставки.

Наказом від 22.01.2009 р. № 9 встановлений режим роботи 2 дні на тиждень, починаючи з 23.03.2009 р., про що позивача було повідомлено.

Наказом від 17.02.2009 р. № 32 внесено зміни в оплату праці, яка встановлювалась в розмірі 0,4 ставки, починаючи з 23.03.2009 р.

З такими умовами праці ОСОБА_4 не погодився та був звільнений наказом від 01.01.2010 р. відповідно до п.6 ст. 36 КЗпП України.

Не погодившись з вказаними діями Публічного акціонерного товариства „Херсонський завод карданних валів", ОСОБА_4 оскаржив їх до Комсомольського районного суду Херсонської області.

Рішенням Комсомольського районного суду Херсонської області від 09.09.2010 р. у задоволенні позову ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення оплати за час простою та середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 16.11.2010 р. зазначене рішення Комсомольського районного суду Херсонської області від 09.09.2010р. скасовано, позивача поновлено на посаді машиніста та на його користь стягнуто з Публічного акціонерного товариства „Херсонський завод карданних валів" суми за час вимушеного прогулу та за час цілозмінного простою в листопаді 2008 р.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в подальшому, з 01.03.2009 р. ОСОБА_4 працював неповну робочу неділю, оскільки, як зазначив позивач, в інші дні роботодавець на територію підприємства його не допускав.

З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу від 17.05.2013 р. № 97 Публічне акціонерне товариство „Херсонський завод карданних валів" з 22.07.2013 р. перейшло на режим роботи підрозділів заводу тривалістю 1 день при 5-ти денній робочій неділі (0,2 ставки) у зв'язку з складним фінансовим становищем та відсутністю коштів на оплату обов'язкових платежів.

19.08.2013 р. ОСОБА_4 було ознайомлено з наведеним наказом про зміну діючих умов організації та оплати праці відповідно до ст.103 КЗпП України.

19.08.2014 р. позивача було ознайомлено з наказом від 26.06.2014 р. № 19 про скорочення штатних одиниць та про перейменування енерго - силового участку та бюро головного енергетика у відділ головного енергетика.

ОСОБА_4 було запропоновано підписати наказ - розпорядження про перевід з енерго - силового участку у відділ головного енергетика з переходом на режим 0,2 ставки.

Позивач відмовився писати заяву про перехід на інший режим роботи, у зв'язку з чим був попереджений про можливе звільнення по п.6 ст.36 КЗпП України за відмову працювати у зв'язку зі змінами суттєвих умов праці через два місяці.

Наказом від 22.10.2014р. № 82-к ОСОБА_4, машиніста компресорних установок 4 розряду енергосилового участку, звільнено на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України за відмову від продовження роботи, у зв'язку зі змінами суттєвих умов праці, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач просив стягнути з відповідача заробітну плату за простій з 01 березня по 31 грудня 2009 р. в сумі 4139,75 грн.; заробітну плату за простій у 2011 р. в сумі 4882,60 грн.; заробітну плату за простій у 2012 р. в сумі 5 399,66 грн.; заробітну плату за простій у 2013 р. в сумі 12 065, 83 грн.; заробітну плату за простій з 01.01.2014 р. по 22.10.2014 р. в сумі 12 239,26 грн., а також, просив зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за час відпустки у серпні - вересні 2009р., за час відпустки у квітні - травні 2011р., за час відпустки у липні - серпні 2012 р., з урахуванням оплати простою; та виплатити компенсацію за затримку заробітної плати ( за час простоїв).

Дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що працівник ОСОБА_4 не відвідував підприємство під час простою в зазначені періоди, тим самим порушив вимоги п. п. 1.3, 3.1, 8.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку, які були затверджені трудовим колективом та діяли на підприємстві.

Відповідно до ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу, відповідно до якого підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Згідно ст. 34 КЗпП України простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Отже, зміна істотних умов праці та простій не є тотожними поняттями.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 не надав суду доказів на підставі ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження того, що протягом усього часу, який він вважає простоєм, він знаходився на робочому місці та того, що йому чинились перешкоди у доступі до робочого місця, при цьому, сам ОСОБА_4 не заперечує того, що він не відвідував підприємство під час простою.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що не знаходячись на робочому місці під час простою, ОСОБА_4 порушив вимоги п. п. 1.3, 3.1, 8.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку, які затверджені трудовим колективом та діють на підприємстві, в результаті чого не має права на компенсацію в розмірі 2/3 від тарифної ставки.

Однак, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, визнавши встановленими вказані обставини, належним чином не дослідили, чи мав взагалі місце простій на підприємстві у зазначений позивачем період, чи були надані докази на підтвердження того, що в цей час на підприємстві було призупинено роботу за наявності певних умов, які викликали неможливість її виконання.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_4 не відвідував підприємство під час простою, чим порушив вимоги п. п. 1.3, 3.1, 8.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку, а тому не має права на компенсацію, є передчасними та зробленими без дослідження доказів того, що в зазначений позивачем період на підприємстві ПАТ „Херсонський завод карданних валів" мав місце простій.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом всіх належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Вищенаведене свідчить про неповне з'ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Також, з позовної заяви ОСОБА_4 вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача заробітну плати за переробку у серпні 2009 р. в сумі 224,64 грн.; стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 22.10.2014 р. по 19.12.2014 р.

Однак, зазначені позовні вимоги не були розглянуті судом першої інстанції по суті у відповідності до норм процесуального закону, натомість, судом було прийнято рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплату за час простою, час переробки в повному обсязі без мотивування підстав для прийняття вказаного рішення в частині стягнення заробітної плати за переробку у серпні 2009 р. та за час вимушеного прогулу за період з 22.10.2014 р. по 19.12.2014 р.

Відповідно до ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.

Згідно ч.2 ст.105 ГПК України у постанові суду апеляційної інстанції мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Суд апеляційної інстанції на всі вищевказані порушення судом першої інстанції норм процесуального права уваги не звернув, не надав їм належної правової оцінки та не виправив недоліки та неповноту розгляду даної справи судом першої інстанції.

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про необхідність відмови в частині позовних вимог ОСОБА_4, а саме, про:

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій з 01 березня по 31 грудня 2009 р. в сумі 4139,75 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за переробку у серпні 2009 р. в сумі 224,64 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій у 2011 р. в сумі 4882,60 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій у 2012 р. в сумі 5 399,66 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій у 2013 р. в сумі 12 065, 83 грн.;

- стягнення з відповідача заробітної плати за простій з 01.01.2014 р. по 22.10.2014 р. в сумі 12 239,26 грн.;

- зобов'язання відповідача виплатити компенсацію за затримку заробітної плати ( за час простоїв);

- стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 22.10.2014 р. по 19.12.2014 р. є передчасним та винесеним при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, та недоведеності обставин, які суди визнали встановленими.

А висновки щодо припинення провадження у справі в частині визнання працюючим на повну ставку, зобов'язання відповідача сплатити внески до Пенсійного Фонду України, зобов'язання відповідача подати уточнені звіти до Пенсійного Фонду України, визнання незаконним та скасування наказу від 17.05.2013 р. № 97 "Про режим робот з липня 2013р.", визнання незаконним та скасування наказу від 22.10.2014 р. № 82-к про звільнення ОСОБА_4 зроблені без належного правового обґрунтування.

Відповідно до статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або в постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно ч.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 та рішення господарського суду Херсонської області від 26.02.2015 в частині відмови в позові стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплату за час простою, час переробки та припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання працюючим на повну ставку; зобов'язання відповідача сплатити внески до Пенсійного Фонду України; зобов'язання відповідача подати уточнені звіти до Пенсійного Фонду України ; визнання незаконним та скасування наказу від 17.05.2013 р. № 97 "Про режим робот з липня 2013р." ; визнання незаконним та скасування наказу від 22.10.2014 р. № 82-к про звільнення ОСОБА_4; зобов'язання відповідача подати звіти до Пенсійного Фонду України для підтвердження повноти трудового стажу прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

При цьому, в решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 та рішення господарського суду Херсонської області від 26.02.2015 у справі № 923/1875/14 потрібно залишити без змін.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 та рішення господарського суду Херсонської області від 26.02.2015 у справі № 923/1875/14 в частині відмови в позові про: