01 жовтня 2015 року м. Київ К/800/50666/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач), Бутенка В.І., Штульман І.В.,
здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) до приватного підприємства «Янівське» (далі - ПП «Янівське») про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за касаційною скаргою представника відповідача на судові рішення Луганського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2013 року, Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року, -
У липні 2013 року представник Фонду звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 276836,80 грн. за не дотримання правових норм щодо працевлаштування інвалідів у 2012 році та 4817,19 грн. пені.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПП «Янівське» адміністративно-господарські санкції у розмірі 276836,80 грн. та 4817,19 грн. пені.
У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить скасувати попередні судові рішення і ухвалити нове про відмову в позові. Вказує на те, що підприємство протягом року подавало звітність за формою 3-ПН про наявність вільних вакансій, проте інваліди центром зайнятості не направлялись.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не створена необхідна кількість робочих місць для інвалідів та наладженим чином не повідомляло Фонд про наявність вакантних місць для цієї категорії осіб.
Висновок судів відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлюються Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XІI «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі - Закон № 875-XІI).
Відповідно до положень частини другої статті 18 цього Закону (у редакції Закону України від 23.02.2006 р. N 3483-IV) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Процедура подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості визначається Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70.
Згідно з пунктом 2 цього Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці та погодженням з Держкомстатом.
На час виникнення спірних правовідносин форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) була затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420. За правилами цього нормативного акту підприємства, установи, організації, їх структурні підрозділи та філії, незалежно від форм власності та господарювання подають звіт до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків, де заповнюють, окрім іншого, колонку 15 (окремі категорії громадян у рахунок броні, а також інваліди, пенсіонери, студенти та інші).
Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, ПП «Янівське» у продовж 2012 року не повідомляло службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів (колонка « 15» звіту форми № 3-ПН не заповнювалося).
Такі порушення свідчать про недотримання вимог Закону № 875-XІI та дає підстави до застосування адміністративно-господарських санкцій. Саме до такого висновку зводиться правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 28 травня 2013 рок (справа № 21-386а13).
З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди прийшли до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок суду не спростовують і не дають підстав вважати судові рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу приватного підприємства «Янівське» відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
В.І. Бутенко
І.В. Штульман