Ухвала
іменем україни
7 жовтня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К.,
Попович О.В., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визначення місця проживання малолітньої дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2015 року,
У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6. разом із нею, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 20 листопада 1999 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4, від якого у них народились син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька - ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від
26 березня 2012 року шлюб між сторонами був розірваний.
Посилаючись на те, що відповідач не має роботи та доходу, не має власного житла, використовує дітей у якості зброї для найболючіших нападів на неї та не сплачує заборгованість по аліментах, просила визначити місце проживання її дочки разом з нею.
У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 з 20 листопада 1999 року до квітня 2012 року.
ОСОБА_4 вказав, що в листопаді 2013 року відповідач прийняла проживати до себе невідомого йому чоловіка, з яким систематично вживає спиртні напої та свариться, а гроші, які позивач сплачує на утриманні дітей, ОСОБА_3 витрачає на власні потреби.
1 січня 2014 року позивач був вимушений залишити у себе сина та доньку, які прийшли до нього зі своїми речами та повідомили про те, що мати вигнала їх з дому.
Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просив суд визначити місце проживання дітей разом із ним.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від
30 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного
суду Запорізької області від 11 березня 2015 року, в задоволенні
позову ОСОБА_3 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6. разом із ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Згідно з ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалами Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 жовтня 2014 року та від 30 жовтня
2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визначення місця проживання сина -
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишені без розгляду відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України у зв'язку з досягненням останнім чотирнадцяти років (а.с. 244, том 1, а.с. 1, том 2).
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 листопада 1999 року, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2012 року (а.с. 8, 9, 83, том 1).
Від шлюбу, сторони мають двох дітей: сина - ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку - ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6-7, том 1).
Обидві сторони виявляють увагу та проявляють турботу про дітей
(а.с. 60-65, 96-100, том 1).
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 забезпечені житлом, де
створені умови для проживання дітей (а.с. 59, 68-69, 80-83, том 1), а
також мають постійні місця роботи і характеризуються позитивно
(а.с. 84, 86, 128, 129, том 1), на обліку в наркологічному та психіатричному диспансерах не перебувають (а.с. 130, том 1, а.с. 3, том 2).
За спільної згодою сторін, після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визначили, що їх діти будуть проживати разом з матір'ю - ОСОБА_3, але в січні 2014 року рішення ОСОБА_4 змінилось після того як діти покинули своє постійне місце проживання та прийшли до нього.
Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради
по Шевченківському району від 25 квітня 2014 року № Ш-0235, як
органу опіки та піклування, визначено місце проживання ОСОБА_6. та ОСОБА_6. за місцем проживання ОСОБА_4, за адресою:
АДРЕСА_1 (а.с. 114-115, том 1).
Також, з висновку судово-психологічної експертизи від 3 вересня
2014 року вбачається, що донці - ОСОБА_6. притаманні
такі індивідуально-психологічні особливості як цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, активність. В результаті дослідження
було виявлено, що остання характеризує батька як уважну, турботливу, розуміючу людину, який її любить та вважає хорошою дівчинкою.
Описати образ матері ОСОБА_6. практично відмовилась, пояснивши, що крім того, що вона красива більш нічого сказати не може. Тісні
емоційні зв'язки у ОСОБА_6. склались з батьком ОСОБА_4 Позиція дочки проживати з батьком з'явилась у неї під впливом негативного сприйняття матері, а бажання проживати з батьком обумовлено емоційною близькістю з ним. ОСОБА_6. не бажає проживати з мамою, але не відмовляється від спілкування з нею.
Отже, в результаті проведеного дослідження був виявлений адекватний рівень самооцінки та рівень претензій на наявність власної позиції (не дивлячись на вік) на сімейну ситуацію. ОСОБА_6 має прихильність до свого брата - ОСОБА_5 та переживає до нього теплі почуття, не дивлячись на те, що у всіх дітей виникають ситуативні конфлікти.
Виявлено, що малолітня ОСОБА_6, не дивлячись на свій вік, має власну позицію стосовно взаємодії з кожним із батьків та змінити цю ситуацію можливо не силовими методами, а встановивши теплі, довірливі стосунки з дівчинкою (а.с. 221-231, том 1).
Також, експертом ОСОБА_7 було додатково роз'яснено, що дівчинка самостійно обрала місце проживання разом з батьком, а примусова зміна її місця проживання може психічно травмувати дитину.
Згідно висновку додаткової судово-психологічної експертизи від
29 січня 2015 року, ОСОБА_6. пояснила, що в неї близькі, теплі стосунки з батьком. Батько її розуміє, завжди допомагає коли в неї щось не виходить, ніколи не кричить на них із братом. Мати ж, навпаки, коли мешкали разом - завжди сварила за помилки, якщо щось неправильно зроблено, примушувала робити поки не вийде, завжди була дуже строга, вимагала щоб діти все робили правильно.
Також, експертами зроблено висновок, що мати в очах доньки - ОСОБА_6. негативний персонаж, до якого дівчинка ставиться насторожено, оскільки вважає, що мати її не любить, не розуміє та бажає забрати від батька. На думку ОСОБА_6., вона не потрібна матері, так як коли вони мешкали разом мати часто критикувала її, намагаючись змінити її думку або поведінку, крім того, напередодні Нового Року не дивлячись на те, що дівчинка зі старшим братом образилися та пішли до батька, мати залишилася з чужим чоловіком відзначати свято. Конфлікт, що виник на святкуванні Нового Року став вирішальним у охолодженні стосунків між дітьми та матір'ю. Накопичені негативні емоції були посилені тим, що на свято був запрошений друг матері, зовсім чужа для них людина, та мати навіть не обговорила з ними можливість його запрошення та не поцікавилася як вони до нього ставляться. Неприйняття ОСОБА_6 матері викликано рядом причин: образою, що мати зруйнувала звичну для неї структура сім'ї, куди входив батько, строгість і вимогливість ОСОБА_3, які часто виявлялися в процесі виховання дитини (а.с. 115-119, том 2).
Крім того, судами встановлено, що старший брат ОСОБА_6 -
ОСОБА_5., ІНФОРМАЦІЯ_2, після досягнення ним чотирнадцяти років, самостійно визначив місце свого проживання разом із батьком.
Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року,
що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року
№ 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Згідно з міжнародними та національними правовими нормами до
прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо
питань, які стосуються її життя. Зокрема, відповідно до положень
ст. 12 ч. І Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права
дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право
вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини у всіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дітей.
Статтею 6 Європейської Конвекції про здійснення прав дітей, ратифікованої із заявою Верховною Радою України Законом від 3 серпня 2006 року № 69-У, передбачено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган визначає, чи він має достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб'єктів батьківської відповідальності, надає можливість дитині висловлювати її думки.
Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору.
Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, відмовляючи в позові ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 правильно застосував до спірних правовідносин положення ст. ст. 160, 161, 171 СК України, враховуючи висновки судово-психологічної експертизи та інтереси малолітньої ОСОБА_6., дійшов правильного висновку про визначення місця проживання останньої разом із батьком ОСОБА_4
Судом першої та апеляційної інстанцій всебічно та повно з'ясовані обставини справи та надано їм належну правову оцінку у тому, що
обидві сторони у справі позитивно характеризуються, мають приблизно однаковий рівень доходу та рівні умови для забезпечення нормального розвитку дитини, а також, що сторони мають рівне право на виховання доньки, але ОСОБА_6. має більшу прихильність до батька та висловила своє категоричне бажання проживати разом із ним.
Крім цього, брат ОСОБА_6. - ОСОБА_5., після досягнення чотирнадцяти років, визначив своє місце проживання разом із батьком,
а відповідно до висновку судово-психологічної експертизи від 3 вересня
2014 року дівчинка має прихильність до свого брата та переживає до нього теплі почуття, тому розлучати дітей недоцільно і залишення дитини на вихованні батька не порушує принципу 6 Декларації про права дитини.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилалась на відсутність у ОСОБА_4 самостійного доходу і вважала, що останньому не можуть бути передані діти для проживання, при цьому вказала про наявність у ОСОБА_4 заробітної плати у розмірі 600 грн.
Однак доводи ОСОБА_3 спростовуються довідкою про доходи від 26 березня 2014 року № 14 та довідкою про заробітну плату ОСОБА_4 від 25 березня 2014 року із яких вбачається, що його середня заробітна плата на місяць становить 3 634,83 грн (а.с. 84-85, том 1).
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дотримались встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, з'ясували усі обставини справи та надали їм належну правову оцінку, тому судові рішення відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
Доводи касаційної скарги, стосуються переоцінки доказів, викладених в оскаржуваних рішеннях, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції, та не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, отже колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді:В.М. Коротун О.В. Попович І.К. Парінова О.В. Ступак