01 жовтня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
Ситнік О.М., Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Харківської міської ради, третя особа - Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про виселення, за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 липня 2015 року,
У квітні 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації.
Посилалися на те, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2009 року поновлено право ОСОБА_4 на користування житловим приміщенням - кімнатою НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 та вселено останнього у зазначену кімнату. У подальшому рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2012 року вказане заочне рішення скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Зазначали, що вони є наймачами однокімнатної квартири НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1. На підставі заяви від 10 червня 2009 року внесено зміни до особових рахунків за вказаною адресою: замість ОСОБА_4 вказано ОСОБА_5
Посилаючись на положення ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР, просили визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та зняти з реєстрації за вказаною адресою.
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Зазначав, що з 07 березня 1989 року по 04 вересня 2000 року він перебував у трудових відносинах з АТЗТ «Завод ЗБК-5».
Відповідно до протоколу спільного засідання дирекції та профкому підприємства від 13 листопада 1998 року та ордера № 146 від 14 листопада 1998 року йому було надано у користування кімнату НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1, 18 грудня 1998 року він зареєструвався за вказаною адресою. Вважав, що виданий ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ордер є недійсним, оскільки останніх було проінформовані про те, що в спірній кімнаті проживає та зареєстрований ОСОБА_4, а тому вони підлягають виселенню з підстав, передбачених ст. ст. 59, 117 ЖК України. Крім того зазначав, що ордер, виданий на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 містить посилання не на спільне рішення адміністрації підприємства та профкому, а лише на розпорядження адміністрації підприємства № 26 від 8 вересня 2009 року.
Враховуючи викладене та посилаючись на те, що відповідачі під час розгляду справи приватизували спірне житлове приміщення з порушенням ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та займають спірну житлову площу незаконно, просив визнати приватизацію квартири недійсною; скасувати розпорядження органу приватизації про передачу квартири у власність та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09 грудня 2013 року; визнати недійсним ордер № 37 від 08 квітня 2009 року, виданий на ім'я ОСОБА_5 та
ОСОБА_6; виселити останніх із спірної кімнати, із зняттям їх з реєстрації; поновити його порушене право користування спірним житлом та вселити його в жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 квітня
2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 липня 2014 року, відмовлено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсними ордер від 08 квітня 2009 року, виданий АТЗТ «Завод ЗБК-5» на ім'я ОСОБА_5 та розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 09 грудня 2013 року про передачу у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6 квартири НОМЕР_1 за адресою:
АДРЕСА_1, по Ѕ частини кожній з них.
Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від
09 грудня 2013 року, яке посвідчує право спільної часткової власності
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на вказану квартиру по Ѕ частини за кожною з них.
Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_6 зі спірної квартири із зняттям з реєстраційного обліку та поновлено порушене право ОСОБА_4 на користування жилим приміщенням та вселено його в квартиру НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 26 листопада 2014 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 липня 2014 року у частині позовних вимог про виселення скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від
15 липня 2014 року залишено без змін.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 липня 2015 року, позовні вимоги про виселення задоволено. Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_6 з кімнати НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 із наданням іншого житлового приміщення.
Зобов'язано Харківську міську раду надати ОСОБА_5, ОСОБА_6 інше житлове приміщення, яке за розміром та благоустроєм повинно відповідати кімнаті НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
У касаційній скарзі представник Харківської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що на підставі рішення спільного засідання дирекції та профкому АТЗТ «Завод ЗБК-3» №27 від 13 листопада 1998 року та спеціального ордера № 146 від 14 листопада 1998 року ОСОБА_4 вселено до кімнати НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_1 та зареєстровано за вказаною адресою.
На підставі розпорядження адміністрації АТЗТ «Завод ЗБК-5» № 26 від 08 квітня 2009 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали спеціальний ордер № 37 від 08 квітня 2009 року та вселились до кімнати НОМЕР_1 гуртожитку
АТЗТ «Завод ЗБК-5» по АДРЕСА_1,
а 01 жовтня 2009 року були зареєстровані за вказаною адресою.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вселені у спірне житлове приміщення незаконно, оскільки спеціальний ордер на їх ім'я був виданий не на підставі спільного рішення адміністрації та профкому підприємства, а за розпорядженням адміністрації АТЗТ «Завод ЗБК-5», що є порушенням ст. 128 ЖК України.
Спірне житлове приміщення, на яке був виданий вищезазначений спеціальний ордер, не було вільним, оскільки воно було надано ОСОБА_4, який був зареєстрований у вказаній кімнаті.
Скасовуючи рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 липня 2014 року у частині позовних вимог про виселення, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди не врахували приписи ст. 117 ЖК Української РСР, а саме можливість виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.
Згідно зі ст. 117 ЖК Української РСР у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши, що ордер на ім'я відповідачів був виданий не внаслідок неправомірних дій останніх, обґрунтовано зобов'язав Харківську міську раду надати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 інше житлове приміщення, оскільки 2-5 поверхи будинку, в якому знаходиться спірна кімната перебувають у комунальній власності м. Харкова.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Харківської міської ради відхилити.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 липня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
Ситнік О.М., Горелкіна Н.А., Євграфова Є.П.