Ухвала від 07.10.2015 по справі 6-21210св15

Ухвала

іменем україни

07 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К.,

Попович О.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості» про стягнення сум вихідної допомоги, компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості» (далі - ПАТ «Укргазпроект»), обґрунтовуючи вимоги тим, що з 01 лютого 2012 року по 14 липня 2014 року він працював директором департаменту інженерної екології промислової безпеки у відповідача. Протягом 2013-2014 років відповідачем систематично затримувалася виплата заробітної плати. Згідно з довідкою від 19 листопада 2014 року № 02/964 заробітна плата за лютий, березень, квітень, травень, червень 2014 року була виплачена 07 липня 2014 року та 14 липня 2014 року. У тексті заяви про звільнення позивач зазначив, що підставою звільнення є систематична невиплата заробітної плати та недоотримання під час звільнення вимог ст. ст. 44, 47, 116 КЗпП України, на підставі чого відповідачем видано наказ про звільнення № 000000147-25043. ОСОБА_3 зазначав, що до моменту отримання зазначеної вище довідки не міг точно знати, чи виплачені йому всі належні суми, оскільки відповідач письмово не повідомляв про складові виплачених йому коштів. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути на його користь вихідну допомогу при припиненні трудового договору внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю у розмірі 46 167 грн, компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з вересня 2013 року по травень 2014 року у розмірі 5 537 грн 40 коп., середній розрахунок за час затримки розрахунку при звільненні з 14 липня 2014 року по день ухвалення рішення, в тому числі 170 462 грн 88 коп. за період затримки з 15 липня 2014 року по 16 лютого 2015 року. Крім того позивач вказував, що протиправною поведінкою відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінив у 10 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2015 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2015 року в частині позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ПАТ «Укргазпроект» на користь ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати у розмірі 5 537 грн 40 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Встановлено, що з 01 лютого 2012 року ОСОБА_3 працював у ПАТ «Укргазпроект» на посаді директора департаменту інженерної екології промислової безпеки.

25 червня 2014 року ОСОБА_3 написав заяву на звільнення його із займаної посади за власним бажанням у зв'язку із систематичною невиплатою заробітної плати, що є порушенням трудового законодавства, з дотриманням вимог ст. ст. 44, 47, 116 КЗпП України та основних положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати» щодо компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати, відповідно до індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги, за час затримки виплати заробітної плати.

Наказом (розпорядженням) від 14 липня 2014 року № 000000147-25043 ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади з 14 липня 2014 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України без зазначення підстави звільнення, пов'язаної з невиконанням роботодавцем вимог трудового законодавства України, про що зроблено запис у трудовій книжці.

14 липня 2014 року ОСОБА_3 ознайомлений з наказом (розпорядженням) про звільнення, зауважень не мав. Того ж дня позивачу виплачено заборгованість із заробітної плати та індексацію.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено встановлений ст. 233 КЗпП України строк для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки остаточний розрахунок з ним проведено 14 липня 2014 року, а до суду позивач звернувся лише у лютому 2015 року.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд погодився із таким висновком місцевого суду та залишив його рішення в цій частині без змін.

Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116 , 117 , 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6-116цс15.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 23 липня 2014 року звертався до ПАТ «Укргазпроект» із заявою про надання інформації щодо розшифрування виплачених йому при звільненні коштів.

Вказану заяву отримано представником відповідача 28 липня 2014 року.

У відповідь на звернення ОСОБА_3 відповідачем було надіслано йому довідку щодо складових суми коштів, перерахованих на його зарплатну картку, від 19 листопада 2014 року № 02/964, яку позивач отримав 21 листопада 2014 року.

Отже, вирішуючи спір, у порушення вимог ст. ст. 212, 213, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не встановив, зокрема, не перевірив, з якого моменту ОСОБА_3 стало відомо про порушення його прав.

Дійшовши висновку про те, що ОСОБА_3 безпідставно не виплачено компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати та стягнувши таку компенсацію на користь позивача, не звернув уваги на те, що таким чином із позивачем не було проведено остаточний розрахунок належних йому сум під час звільнення, тому передчасно залишив рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в цій частині, тому в силу ст. 338 ЦПК України є підстави для його скасування із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336 , 338 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна

Судді: В.М. Коротуна

І.К. Парінова

О.В. Попович

О.В. Ступак