06 жовтня 2015 року м. Київ К/800/58408/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Моторного О.А.,
Суддів Борисенко І.В.,
Кошіля В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2014
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014
у справі № 810/6693/13-а
за позовом Приватного підприємства "Санта Бремор Україна"
до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014, задоволено позовні вимоги: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 21.11.2013 №0002132300, №0002142300, №0002162300 та №0002172300.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, складено акт від 06.11.2013 №272/10-13-22-01-121/35411584, в якому встановлені, зокрема, порушення вимог: п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на прибуток підприємств», п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 457 423,00 грн.; п. 3.1 ст. 3, пункту 1.8 ст.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 420 904,00 грн. та завищено показники рядка 23.2 «сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів» у деклараціях з податку на додану вартість за березень та квітень 2011 року на загальну суму 43 903,00 грн.
Також, перевіряючими зазначено, що відповідно до Правил користування електричною енергією, які затвердженні Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1442, орендодавець виступає в ролі основного споживача електроенергії, а орендар - субспоживача. При цьому, споживача не позбавлено права відпускати енергію субспоживачам. У разі, якщо орендодавцем не надано орендарю повноважень щодо укладення останнім відповідних договорів з постачальником електричної енергії, вартість використаної орендарем електричної енергії має розраховувати орендодавець, як безпосередній власник електроустановок, які здаються в оренду.
На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 21.11.2013 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: №0002142300, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 520049,00 грн., у тому числі: за основним платежем -457 423,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 62 626,00 грн.; № 0002132300, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 526 131,00, у тому числі: за основним платежем - 420 904,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 105227,00 грн.; №0002162300, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 16 667,00 грн.; № 0002172300, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 27 236,00 грн.
Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування вказаних повідомлень-рішень, враховуючи наступне.
Відповідно до положень пункту 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за №417/1442, споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.
Згідно із пунктом 1.3 Правил, постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї установки (уповноваженого власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженого власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.
Проте, положенням пункту 1.11 Правил визначено, що у разі передачі електроустановки або її частини в оренду та обумовлення договором оренди передачі орендареві відповідних повноважень щодо врегулювання договірних відносин з електропередавальною організацією та/або постачальником електричної енергії щодо електрозабезпечення орендованої електроустановки або її частини, між орендарем та суб'єктами електроенергетики мають бути укладені відповідні договори згідно вимог Правил.
Отже, як вірно зазначено судами, відносини сторін щодо орендованого майна, у тому числі і розрахунки за спожиту електроенергію, регулюються умовами договору оренди.
У разі, якщо договором оренди не обумовлено передачі орендареві відповідних повноважень щодо врегулювання договірних відносин з електропередавальною організацією та/або постачальником електричної енергії щодо електрозабезпечення орендованого майна, енергопостачальна компанія не має підстав щодо укладення з таким орендарем відповідних договорів згідно з вимогами Правил.
В такому випадку з постачальником електричної енергії за передану та поставлену орендарю електричну енергію має розраховуватись орендодавець, як безпосередній власник електроустановок, що споживають електричну енергію.
Таким чином, у разі, якщо орендодавцем не надано орендарю повноважень щодо укладення останнім відповідних договорів з постачальником електричної енергії, вартість спожитої орендарем електричної енергії може враховуватись в орендній платі.
Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між орендодавцем - ПП «Санта Бремор Україна» та орендарями - ПАТ «Київська кондитерська фабрика «Рошен», ТОВ «Алта-Фрост», ТОВ «Агросельпром», ПП «Санта-Україна», ТОВ «Еко» укладені договори оренди холодильних камер та нежилих приміщень, відповідно до яких орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) холодильні камери та нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: Київська обл., с. Петрівське, вул. Білогородська, 24.
Згідно із додатковими угодами, протоколами узгодження розбіжностей до даних договорів, калькуляціями, які були досліджені під час проведення перевірки та приєднані до матеріалів справи, вартість використаної орендарями електричної енергії входить до складу орендної плати.
Зі змісту спірного акта перевірки вбачається, що суму орендної плати за користування орендарями холодильними камерами та нежитловими приміщеннями, позивач відносив до свого доходу, а суму вартості спожитої в процесі експлуатації орендарями холодильних камер та приміщень електроенергії, після оплати її вартості постачальнику електричної енергії відносив до витрат.
З урахуванням факту включення до складу орендної плати вартості спожитої орендарями електричної енергії, відсутності спору щодо правомірності та математичної правильності формування позивачем доходу і витрат у зв'язку з отриманням ним орендної плати та оплати вартості спожитої електричної енергії, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неправомірність прийнятих з цього приводу податкових повідомлень-рішень.
Крім того, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Компанія Екологічна Ініціатива», на виконання умов договору надання послуг, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, податковими накладними, актами виконаних робіт.
Розрахунки між сторонами здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по банківському рахунку позивача.
Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у податкового органу були відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - відхилити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний
Судді(підпис) І.В. Борисенко
(підпис) В.В. Кошіль