06 жовтня 2015 року м. Київ К/800/57181/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області
на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014
та постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31.07.2013
у справі № 2-а-635/12/2170
за позовом Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби
до Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» в особі філії «Цюрупинської дорожньо-експлуатаційної дільниці», Приватного науково-виробничого комерційного підприємства «Атон»
про стягнення коштів
Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби звернулася до суду з позовом про стягнення з Приватного науково-виробничого комерційного підприємства «Атон» на користь Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Автомобільні дороги України» коштів у сумі 1 029 878,60 грн., та стягнення з Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Автомобільні дороги України» в дохід держави коштів в сумі 1 029 878,60 грн., отриманих за недійсними правочинами.
Підставами позову зазначено п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст. 238-240 Господарського кодексу України, ст. 228 Цивільного кодексу України.
Поставною Херсонського окружного адміністративного суду від 31.07.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014, відмовлено в задоволенні позовних вимог.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.11.2011 податковим органом проведена позапланова виїзна перевірка позивача по взаємовідносинам з ПП «Атон» за червень - липень 2011 року, про що складено акт № 4098/23-2/31918234, яким встановлено порушення ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 228, 662, 655 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, на загальну суму 171 647 грн.
19.12.2011 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0004342301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 171 647 грн. основного платежу та 29 183 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено підприємством в судовому порядку та скасовано постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013, по справі № 2-а-6362/11/2170.
Однак, в грудні 2012 року податковий орган звернувся до суду з позовом про стягнення коштів за нікчемним правочином, в зв'язку з порушенням відповідачами правил здійснення господарської діяльності.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за наявності судового рішення, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.12.2011 № 0004342301, та яким досліджено правочини, укладені між ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Автомобільні дороги України» та ПНВКП «Атон» сума 1 029 878,60 грн., отримана за такими правочинами, не може бути стягнута в дохід державного бюджету.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ст. 228 Цивільного кодексу України).
При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а порушення податкового законодавства є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, тому кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, саме за злочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави.
Господарські операції між ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Автомобільні дороги України» та ПНВКП «Атон» вже досліджено адміністративними судами в рамках справи №2-а-6362/11/2170 та рішеннями суду першої і апеляційної інстанції доведено товарність проведених операцій, на підставі досліджених документів, що відповідно спростовує висновок податкового органу про нікчемність правочинів.
Стосовно висновку податкового органу про нікчемність правочинів з тих підстав, що такий не направлений на реальне настання наслідків, то такий висновок суперечить нормам цивільного законодавства з огляду на те, що всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.
Отже, підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, прямо встановлена законом, а не висновки акту податкової перевірки. Вказані в актах податкових органів порушення, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України.
Однак, положення статей 207, 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок. А тому, згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише за наявності умислу і не можуть застосовуватися на підставі висновків проведеної перевірки однієї із сторін договору.
З урахуванням того, що в судовому порядку доведено факт здійснення господарських операцій та реальність правочинів, укладених між відповідачами, а податковим органом не доведено умислу жодної із сторін, який спрямований на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
За встановлених обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволені позовних вимог є вірним, а касаційна скарга позивача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області відхилити.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 та постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний