10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
іменем України
"31" березня 2011 р. Справа № 2-а-1150
номер рядка статистичного звіту 10.3.2
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Котік Т.С.
суддів: Жизневської А.В.
ОСОБА_1,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від "19" жовтня 2010 р. у справі № 2-а-1150 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,
У лютому 2010 року позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом та в обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області в порушення статті 37 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" необґрунтовано проводить доплату до пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996р., а тому просив визнати дії управління праці неправомірними та стягнути кошти за період з 01.02.2009 року по 01.02.2010 року.
Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 19 жовтня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 не в повному обсязі коштів, передбачених ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Стягнуто з ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської РДА Житомирської області на користь ОСОБА_3 1233,00 грн. допомоги як особі, що проживає на території радіоактивного забруднення.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказану постанову суду. В апеляційній скарзі зазначає, що дане судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що кошти виплачуються в межах бюджетних асигнувань.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення та доводи апеляційної скарги в межах визначених ст.195 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4-ї категорії, проживає на території, яка віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.4,5) та отримує виплати згідно зі ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, але у меншому розмірі, ніж визначено Законом (а.с. 7).
Відповідно до ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28.02.91р. громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від
мінімальної заробітної плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від
мінімальної заробітної плати;
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від
мінімальної заробітної плати.
За змістом статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними положення щодо зупинення дії ч. 1 ст. 37, ч. 2 ст. 39 вищевказаного Закону.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, а тому починаючи з травня 2008 року, позивач має право на виплати, які передбачені ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме ст. 37 вищезгаданого Закону, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Доводи апелянта щодо правомірності його дій у зв'язку з відсутністю джерел фінансування на вказані виплати та необхідність їх встановлення бюджетним законодавством, є безпідставними, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Однак, визнавши протиправними дії відповідача щодо неналежного нарахування і виплати грошової допомоги, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши конкретну суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.
При цьому, суд не врахував, що з огляду на положення статей 21,105,162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.
Отже, поза увагою місцевого суду залишилося те, що адміністративний суд повинен визнати дії суб'єкта владних повноважень незаконними (протиправними) і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до Закону, а не ухвалювати рішення про стягнення визначених сум.
Окрім того, відмовляючи в задоволенні позову за період з 01.02.2009 року по 31.07.2009 року, суд виходив з вимог ст.99 КАС України, яка набула чинності відповідно до Закону №2453-VI від 07.07.2010 року.
Проте, не звернув увагу, що позивач звернувся з адміністративним позовом (15.02.2010 року), та відповідно до вимог ст.99 КАС України, на час звернення до суду встановлювався річний строк.
З урахуванням викладеного, коли судом допущена помилка щодо застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 1233 грн. підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.ст. 195,196,197202,207,212Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області задовольнити частково.
Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 19 жовтня 2010 року в частині стягнення на користь ОСОБА_3 1233 грн. скасувати, та прийняти нову постанову.
Зобов'язати ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 кошти в розмірі визначеному ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 15.02.2009 року по 01.02.2010 року.
В решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Т.С. Котік
судді: А.В. Жизневська
ОСОБА_1
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу ОСОБА_3 вул.Набережна, 44Б,м.Олевськ,Житомирська область,11002
3- відповідачу ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області вул.Привокзальна 5,м.Олевськ,Житомирська область,11002