01 жовтня 2015 року Справа № 876/605/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Макарика В.Я.
суддів - Большакової О.О., Глушка І.В.
за участю секретаря судового засідання - Малетич М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.12.2014р. по справі № 807/2563/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивач фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - відповідач 1, ДПІ у Міжгірському районі), у якій просив визнати нечинним податкове повідомлення - рішення ДПІ у Міжгірському районі від 26.07.2010 року № 00048917300/0 (про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 134670,00 грн.).
У подальшому 25 вересня 2014 року представником позивача подано до суду заяву про збільшення позовних вимог (а.с.71-72), якою (крім вимог первісного позову про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення) просить суд стягнути з Державного бюджету на його користь бюджетне відшкодування з ПДВ у розмірі 134670,00 грн.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.12.2014р., у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість - відмовлено та стягнуто з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до державного (місцевого) бюджету судовий збір у розмірі 2156,52 грн. (дві тисячі сто п'ятдесят шість гривень п'ятдесят дві копійки).
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апелянт свої вимоги мотивує тим, що судом 1 інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, висновки суду вважає необґрунтованими з підстав викладених в апеляційній скарзі, та порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт наголошує на тому, що оскаржене податкове повідомлення - рішення винесено відповідачем податковою інспекцією всупереч норм чинного законодавства, а зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ проведено податковим органом протиправно, оскільки, позивач має право на бюджетне відшкодування з вартості імпортованого транспортного засобу, а твердження податкового органу щодо порушень при його реєстрації чи не використанні такого в господарській діяльності нічим не підтверджуються, відтак, зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ є неправомірним, в зв'язку з чим податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.
Також не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач Державна податкова інспекція у Міжгірському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області оскаржила її в апеляційному порядку та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення та залишити позов без розгляду. Апелянт свої вимоги мотивує тим, що судом 1 інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, висновки суду вважає необґрунтованими з підстав викладених в апеляційній скарзі, та порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт наголошує на тому, що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом, а суд першої інстанції безпідставно поновив даний строк.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч.4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подані апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позаплановою виїзною перевіркою ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2010 (акт ДПІ у Міжгірському районі від 14.06.2010 року за № 418/17-01/НОМЕР_1, а.с.10-16) знято заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2010 року на суму 134670,00 грн.
На підставі акту, 26 липня 2010 року ДПІ у Міжгірському районі прийнято податкове повідомлення - рішення № 000048917300/0 (а.с.9), яким ФОП ОСОБА_1 зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого на розрахунковий рахунок) з ПДВ у розмірі 134670,00 грн.
Податкове повідомлення - рішення ДПІ у Міжгірському районі від 26.07.2010 року № 000048917300/0 в адміністративному порядку не оскаржувалось та ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про його оскарження, яким також просив стягнути з Державного бюджету на його користь бюджетне відшкодування з ПДВ у розмірі 134670,00 грн.
Докази щодо придбання та ввезення ФОП ОСОБА_1 транспортного засобу та напівпричепа, сплати ПДВ при ввезені митним органам, віднесення суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту (рядок 12.1. декларації) - підтверджено матеріалами справи, зокрема, копіями ВМД та актом перевірки та відповідачем не заперечуються.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону 168, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Визначення господарської діяльності наведено у п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року за № 334/94 - ВР (втратив чинність з 01.04.2011 року, діючий та в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон 334), в розумінні якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно приписів ст. 3 Господарського кодексу України та п. 1.32 ст. 1 Закону334) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в Законі 334, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Факт використання транспортних засобів у господарській діяльності позивачем не підтверджено, жодних можливих доказів (договорів про здійснення перевезень, товарно - транспортних накладних, актів здачі - прийняття та специфікацій послуг по доставці, рахунками та розрахунковими документами щодо оплати наданих транспортних послуг, ВМД чи CMR із зазначенням транспортних засобів, інше) суду не надано, хоча в розгляді справи неодноразово оголошувались перерви для надання позивачем суду доказів у справі, при цьому, доводи представника позивача щодо підтвердження використання транспортних засобів у господарській діяльності на підставі наявної у ФОП ОСОБА_1 ліцензії на здійснення транспортних перевезень підтверджує виключно наявність можливості здійснення транспортних перевезень, однак, не підтверджує використання спірних транспортній засобів під час такої діяльності.
Колегія суддів враховуючи вище викладене зазначає, що матеріалами справи не підтверджується використання ввезених транспортних засобів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку., в зв'язку з чим та у відповідності до пп.7.4.4. ппп.7.4 ст.7 Закону 168 - сума податку, сплаченого у зв'язку з придбанням транспортних засобів не включається до складу податкового кредиту
При цьому суд першої інстанції вірно відхилив посилання відповідача 1 в акті перевірки на зменшення податкового кредиту в зв'язку з порушеннями при реєстрації транспортних засобів, оскільки норми податкового законодавства України не обмежують право платника податку на податковий кредит залежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах за договорами на придбання товарів (робіт, послуг), в т.ч. і транспортних засобів та визначають одинакові права та обов'язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців).
Стосовно вимоги збільшеного позову про стягнення бюджетного відшкодування з ПДВ, суд першої інстанції також вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні і цієї вимоги, виходячи з наступного:
Відповідно до пп. 7.7.4 п. 7.4 ст. 7 Закону 168 платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.
Абзацом "б" пп. 7.7.7 п.7.7 ст. 7 Закону 168 встановлено, що якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган - у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.
Згідно пп. 7.7.8 п.7.7. ст. 7 Закону 168, у разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або податковий орган розпочинає процедуру адміністративного оскарження, податковий орган не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення справи зобов'язаний повідомити про це орган державного казначейства. Орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Аналогічна норма передбачена положеннями Податкового кодексу України (набрав чинність з 01.01.2011 року, тобто, діючий станом на час звернення з цією вимогою до суду, далі - ПК України), зокрема, згідно п.200.15 ст. 200 ПК України, після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Таким чином, податковим законодавством передбачено, що у випадку прийняття контролюючим органом рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування та оскарження цього рішення платником податків - процедура бюджетного відшкодування не здійснюється до прийняття рішення в межах процедури адміністративного або судового оскарження.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, податковим повідомленням - рішенням ДПІ у Міжгірському районі за № 000048917300/0 зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 134670,00 грн., вказане податкове повідомлення - рішення оскаржено ФОП ОСОБА_1 в судовому порядку та є предметом розгляду даної адміністративної справи (наряду з вимогою про стягнення суми цього бюджетного відшкодування), відтак, процедура судового оскарження не завершена, в зв'язку з чим звернення до суду (до закінчення процедури судового оскарження рішення про зменшення бюджетного відшкодування) з вимогою про стягнення такого бюджетного відшкодування - є передчасною та задоволенню не підлягає.
Відносно вимог апелянта Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області щодо того, що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом, а суд першої інстанції безпідставно поновив даний строк, колегія суддів вважає, що дана вимога викладена в апеляційній скарзі до задоволення не підлягає, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду по незалежних від нього причинах, які суд першої інстанції вірно визнав поважними та поновив строк звернення до суду з позовом.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг в цілому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.12.2014р. у справі № 807/2563/14- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В.Я. Макарик
Судді: О.О. Большакова
І.В. Глушко