Справа № 22-ц/793/1633/15Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 19 Морозов В. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Міщенко С. В.
08 жовтня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоМіщенка С. В.
суддівМагди Л. Ф. , Сіренка Ю. В.
при секретаріАнкудінові О. І.
Представника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну ОСОБА_7 на заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики , -
У жовтні 2014 року ОСОБА_8 через свого представника за довіреністю ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики.
Представник позивача обґрунтовував свої вимоги тим, що 26 жовтня 2013 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_8 позичив ОСОБА_7 кошти в сумі 69 000 грн., з умовою повернення шляхом щомісячних виплат частинами згідно з погодженим графіком з 01 грудня 2013 року по 01 вересня 2015 року.
Представник позивача стверджує, що відповідач порушила зобов'язання за договором позики та не сплачувала обумовлені кошти в строк, що був визначений графіком погашення заборгованості. ОСОБА_7 лише частково повернула позичені кошти в сумі 9 000 грн., в результаті чого в неї станом на день подачі позову до суду утворилась заборгованість в розмірі 60 000 грн.
Враховуючи, що відповідач не бажає виконувати взяті на себе зобов'язання за договором позики, з метою досудового врегулювання даного спору ОСОБА_8 09 квітня 2014 року направив на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів, наданих у позику, які повернулись Укрпоштою з відміткою причини повернення: «за закінченням терміну зберігання».
Посилаючись на вищезазначене, представник ОСОБА_8 просив стягнути з ОСОБА_7 на користь його довірителя заборгованість в розмірі 60 000 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 600 грн.
Заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2014 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 борг за договором позики в розмірі 60 000 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 600 грн.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 13 травня 2015 року заяву ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу. В якій апелянт зазначала, що грошових коштів від позивача за договором позики не отримувала, а вказаний правочин було здійснено з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором оренди транспортного засобу марки «Джиллі СК» д.н.з. НОМЕР_1, оскільки 20 жовтня 2013 року ОСОБА_7 взяла у позивача в строкове платне користування вказаний автомобіль, який у лютому 2014 року повернула його власнику, а тому припинила виплату оренди транспортного засобу. Тому цей договір позики є удаваним правочином за яким приховано договір про заставу майнових прав. Яка , у свою чергу, відповідно до ч.1 ст.593 ЦК України є припиненою, оскільки автомобіль був нею повернутий. Всі ці обставини можуть підтвердити свідки, які не допитувалися судом, оскільки суд , в порушення її прав, ухвалив рішення без її участі та не усунув ці порушення, відмовивши в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2014 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апелянта, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
З досліджених колегією суддів матеріалів цивільної справи вбачається, що 26 жовтня 2013 року між сторонами було укладено у простій письмовій формі договір позики /а.с.5-6/ , відповідно до якого ОСОБА_8 позичив ОСОБА_7 кошти в сумі 69 000 грн., з умовою повернення шляхом щомісячних виплат частинами згідно з погодженим графіком з 01 грудня 2013 року по 01 вересня 2015 року.
Відповідно до розписки , яка є складовою частиною договору, ОСОБА_7 підтвердила, що зазначену суму нею було отримано особисто.
З наявного в договорі графіка погашення боргу вбачається, що ОСОБА_7 на його виконання здійснювала платежі 1.12.2013р. та 1.01.2014 року по 4500грн., що підтверджено її підписом. Інших даних про повернення решти суми боргу у матеріалах справи не має.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
В умовах позики його предметом не можуть бути унікальні речі, і передача майна здійснюється не у тимчасове користування, а в тимчасову власність. Особливістю позики є можливість повернення, як оригіналу так і аналогічної речі за вартістю, якістю та іншими характеристиками.
Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним якщо виконання позичальником зобов'язання обмежується поверненням боргу.
Даючи оцінку наданому позивачем на підтвердження укладення договору позики письмовому доказу - договору та розписці , суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що їх зміст є підтвердженням факту укладення між сторонами договору позики, а саме того, що між ними виникли правовідносини з підстав, передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України, та досягнення між сторонами згоди стосовно всіх істотних умов цього договору.
Що відповідає правовому висновку зазначеному у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, яка була прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і рішення по якій , відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України , має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Де зазначено про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
ОСОБА_7, заперечуючи наявність у неї боргових зобов'язань перед ОСОБА_8 , не надала суду належних доказів, які б спростовували позовні вимоги останнього. Натомість представник позивача , на підтвердження укладення договору та невиконання зобов'язання, надав в судовому засіданні оригінал договору та розписки.
А докази на яких ґрунтуються заперечення відповідача є суперечливими і такими, що вказують на намагання уникнути від виконання зобов'язання.
В тому числі не було доведено ОСОБА_7 , що даний договір було укладено з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором оренди транспортного засобу марки «Джиллі СК» д.н.з. НОМЕР_1 та, що цей договір позики є удаваним правочином за яким приховано договір про заставу майнових прав .
Оскільки жодного письмового доказу про наявність між сторонами вказаних у апеляційній скарзі правовідносин, ОСОБА_7 не надала. А її посилання на доведення наявності саме цих правовідносин показаннями свідків суперечить вимогам ч.1 ст.218 ЦК України.
Тому , за вказаних обставин, суд дійшов до правильного висновку про наявність між сторонами договірних відносин саме за договором позики, які мали бути виконані у спосіб та строк, обумовлений даним договором.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ч. 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) / ст. 610 ЦК України/.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно частин 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Також не було доведено ОСОБА_7 і факт здійснення нею розрахунків у порядку та в строки, що були визначені договором і не спростовано вимог позивача про стягнення на користь ОСОБА_8 боргу за договором позики в розмірі 60 000 грн.
Встановивши наявність між сторонами правовідносин, які виникли з договору позики, надавши вірну правову оцінку наявним в матеріалах справи договору та розписці, згідно якої відповідач зобов'язався повернути кошти, районний суд дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для вимоги про стягнення зазначеної позивачем суми.
Відповідно до вимог ст. 303 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасована правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Тому , за встановлених обставин, враховуючи , що доводи апеляційної скарги при їх перевірці не знайшли підтвердження, а суд першої інстанції повно й всебічно дослідив надані сторонами докази і, надавши їм правильну оцінку, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, - то підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.
Керуючись ст.ст303,307,308,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2014 року - відхилити.
Заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :