ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
місто Київ
08 жовтня 2015 року №826/11958/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом
державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски»
до
Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників
про
визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Державне підприємство «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.06.2013 №0000674210 та №0000724210 та від 17.07.2013 №0000994210.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.06.2015 за результатами розгляду касаційних скарг Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників у даній адміністративній справі скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2013, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 та додаткову постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав не дослідження судами попередніх інстанцій обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами, за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати; питання щодо фактичної сплати податку на додану вартість в ціні робіт, послуг, що придбані платником податку, з документальним підтвердженням. Також, судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання щодо правомірності формування витрат позивача в спірному періоді з понесеними витратами на виконання господарських операцій з вказаним контрагентом та їхнього зв'язку з господарською діяльністю позивача.
Розгляд справи здійснено із врахуванням частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представником позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з посиланням на реальність перевіряємих контролюючим органом господарських операцій, що підтверджується належним чином оформленою первинною документацією.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на правомірність податкових повідомлень-рішень від 11.06.2013 №0000674210 та №0000724210 та від 17.07.2013 №0000994210, прийнятих у зв'язку з виявленими порушеннями вимог податкового законодавства з боку Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски», з урахуванням наявної у контролюючого органу податкової інформації щодо контрагентів позивача про неможливість проведення зустрічних звірок ПП «Будком-Алон» та ВК МПП «Фірма САТО».
Розгляд справи здійснено в письмовому провадженні відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків ДПС проведено позапланову виїзну документальну перевірку Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-гоподарських операцій з ПП «Будком-Алон» за серпень 2012 року та ВК МПП «Фірма САТО» за період 01.01.2011 по 31.12.2012.
За результатами вказаної перевірки Окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків ДПС складено акт від 27.05.2013 №601/42-10/01069755 та Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 11.06.2013:
№0000724210, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 15 677,00 грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 3 919,00 грн.;
№№0000674210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 2 648,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 662,00 грн.;
№0000684210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 22 674,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5 669,00 грн.
Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 05.07.2013 №6318/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 11.06.2013 №№0000674210 та №0000724210 та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000684210 в частині штрафних санкцій на суму 1011,00 грн., а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
З огляду на викладене, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 №0000994210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 22 674,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4 658,00 грн.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).
Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.
Так, у ході проведення перевірки позивача, контролюючим органом встановлено, що у перевіряємому періоді Державним підприємством «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» відображено у податковому обліку взаємовідносини з ПП «Будком-Алон», які здійснювалися на підставі договору підряду №87-ПР від 10.04.2012, згідно з яким Підрядник (ПП «Будком-Алон») зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, на свій ризик своїми засобами, із використанням власних матеріалів, обладнання, виконати та передати Замовнику (позивачу) в обумовлений цим Договором строк роботи: монтаж вузла обліку холодної води у нежитловому приміщенні на станції Харків-Червонозаводська, а Замовник зобов'язується забезпечити своєчасне фінансування робіт, прийняти закінчений об'єкт і повністю сплатити вартість виконаних робіт і використаних матеріалів.
На підтвердження виконання робіт за вказаним договором позивачем надано до перевірки копії: акту приймання виконаних будівельних робіт, податкової накладної, платіжного доручення, картки рахунку, фотозвіту щодо результату досягнення результату за умовами названого договору, робочого проекту з влаштування вузла обліку витрат холодної води, гарантійного свідоцтва, паспорту комбінованого лічильника.
Крім того, у відповідно до даних, вказаних в акті перевірки, заборгованість за даними роботами відсутня.
Також, суд звертає увагу, що згідно ліцензій ПП «Будком-Алон» уповноважене здійснювати господарську діяльність у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.
Так, за посиланням позивача, що не спростовано відповідачем, результати роботи ПП "Будком-Алон" використані у власній господарський діяльності.
Як вбачається зі змісту акту перевірки, у перевіряємому періоді позивачем відображалися в податковому обліку взаємовідносини з ВК МПП «Фірма Сато» на підставі наступних договорів:
- договору №332-ЮІ про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автотранспорту від 18.04.2012 року, згідно якого виконавець за заявками Замовника зобов'язується за плату надати послуги з технічного обслуговування та ремонту автотранспорту, а саме автомобілі, а Замовник зобов'язується прийняти належним чином надані послуги та оплатити вартість наданих послуг;
- договору №401-ПМ від 21.05.2012, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві товар, що визначений у цьому Договорі. Найменування товару: запасні частини до легкових та вантажних автомобілів. Місцезнаходження товару: склад Постачальника: (м. Київ, вул. Електротехнічна, 43-а).
На підтвердження товарності таких взаємовідносин із контрагентом ВК МПП «Фірма Сато», позивачем були надані копії: рахунків-фактур, видаткових накладних та актів здачі-приймання робіт, накладних на внутрішнє переміщення запасних частин, платіжних доручень, довідок автомобілів, які пройшли технічний облік на ВК МПП «Фірма Сато».
За посиланням Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» відповідні господарські взаємовідносини із названими контрагентами відбувались для забезпечення реалізації власної господарської діяльності державного підприємства, спрямовані на забезпечення сталого функціонування діяльності такого підприємства.
Згідно підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Разом з тим, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагентів позивача (ПП «Будком-Алон» та ВК МПП «Фірма САТО») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ними вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказані юридичні особи не були зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їхня реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, сформовані на підставі актів відповідних контролюючих органів щодо контрагентів позивача - ПП «Будком-Алон» та ВК МПП «Фірма САТО», - оскільки, інформація, викладена в останніх, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названих товариств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб, а також порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин.
Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.
Аналіз взаємовідносин між позивачем та його контрагентами (ПП «Будком-Алон» та ВК МПП «Фірма САТО»), свідчить, що:
- контролюючим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача;
- всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість;
- під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом;
- доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин відповідачем суду не надано.
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Таким чином, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки актів зустрічних звірок його контрагентів без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13, від 22.04.2014 №К/9991/32697/12, від 20.05.2014 №К/800/53111/13, від 05.06.2014 №К/800/1816/13, від 11.11.2014 №К/800/1336/14.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами (ПП «Будком-Алон» та ВК МПП «Фірма САТО»), не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників від 11.06.2013 №№0000674210, №0000724210 та від 17.07.2013 №0000994210, підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників від 11.06.2013 №№0000674210, №0000724210 та від 17.07.2013 №0000994210.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.