05 грудня 2011 року м. Чернівці Справа № 2а/2470/3264/11
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів :
головуючого судді Маренича І.В.
суддів : Ковалюка Я.Ю., Григораша В.О.
секретаря судового засідання Столяра О.О.
за участю
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язати вчинити дії,-
11 жовтня 2011 року ОСОБА_3 (позивач) звернувся з адміністративним позовом до Служби безпеки України (відповідач) в якому просив суд визнати бездіяльність Служби безпеки України неправомірною; зобов'язати Службу безпеки України виконати обов'язкову вимогу статті 5 Закону України "Про Службу безпеки України", надавши письмове пояснення на звернення позивача, що зареєстровано 27.09.2011 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 вересня 2011 року відповідачу було направлене звернення позивача про вчинення виконавчою службою злочину та узаконення цього злочину Іменем України, чим явно обмежуються його права. 29.09.2011 року відповідач неправомірно делегував свої повноваження та обов'язок надавати письмове пояснення Генеральній прокуратурі України, направивши за належністю звернення позивача. Позивач вважає, що дії відповідача неправомірні, внаслідок чого не було дотримано та виконано вимоги ст. 5 Закону України "Про Службу безпеки України".
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, та просив відмовити у його задоволенні з підстав викладених в запереченні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з наступних підстав.
ОСОБА_3 24.09.2011 надіслав на адресу відповідача звернення про вчинення виконавчою службою злочину та узаконення цього злочину Іменем України, чим явно обмежуються його права. Вказане звернення відповідач отримав 27.09.2011 року. У зверненні позивач просив: Надати йому пояснення, за якими законами України його позбавлено права на добровільне виконання неправосудного судового рішення від 04.03.2009року Шевченківського районного суду м. Чернівці № 2-108/09, відповідно до обов'язкових вимог Закону України "Про виконавче провадження. Надати йому пояснення, за якими законами України ІМЕНЕМ України
узаконено явно суспільно небезпечні діяння вчинені державним виконавцем Кирстюк Д.І., проти боржника ОСОБА_3Л, під час виконання ОСОБА_4І своїх функціональних обов'язків, які кримінальним кодексом кваліфікуються, як визначені сукупні ознаки злочину, передбаченого статями : 14ч.1, 15ч.2, 24 ч.2 187ч.1-4, 364-366 КК України. . Надати йому пояснення. Якщо ІМЕНЕМ України узаконено проти нього
суспільно небезпечні діяння з боку самої правоохоронної системи України , які не підлягають оскарженню!, які набрали законної сили!, факти і правовідносин! яких не можуть передоказуватись у інших судових процесах!, чи не вбачає Служба Безпеки України сукупні ознаки злочину, які прямо визнаються такими відповідною статтею КК, яка підслідна виключно слідчим Служби безпеки України, ознаки яких узаконені ІМЕНЕМ України, які створили неможливі умови для безпечного, гідного, правового, захищеного проживання в У країні громадянину України ОСОБА_3 Створили неможливі умови навіть в праві добровільно виконати неправосудне рішення суду, відповідно до обов'язкових вимог Закону України "Про виконавче провадження, щоб мати, законні в лапках, підстави розправитись з ним фізично, відібрати нерухоме майно з підстав мого національного походження.
29.09.2011 року звернення позивача, на підставі ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" направлено за належністю до Генеральної прокуратури України, що підтверджується копією супровідного листа №22/4/Н-5829/5.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 року N 2229-XII (далі - Закон України N 2229-XII) Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна ОСОБА_5 України.
Згідно зі ст. 2 Закону України N 2229-XII на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Згідно зі ст. 4 Закону України Закону України N 2229-XII, правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України, цей Закон та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною.
Статтею 5 Закону України N 2229-XII визначено, що діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.
Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини є неприпустимим і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Орган Служби безпеки України у разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов'язків прав чи свобод людини повинен вжити заходів до поновлення цих прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності.
Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк зобов'язана дати їм письмові пояснення з приводу обмеження їх прав чи свобод. Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових (службових) осіб та органів Служби безпеки України.
Статтею 7 Закону України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року N 393/96-ВР визначено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Аналізуючи вказані вище норми та обставини справи, суд приходить до висновку, що Службою безпеки України в межах повноважень прийнято правомірне рішення за наслідками розгляду звернення позивача, та направлено за належністю до Генеральної прокуратури України, як таке, що не входить до розгляду і вирішення питань зазначених у зверненні, оскільки ст.1 Закону України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року N 1789-XII визначено, що нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів на всій території України покладений на органи прокуратури.
Також слід зазначити, що посилання позивача на порушення відповідачем вимог ст.5 Закону України “Про службу безпеки України” є необґрунтованим та помилковим, оскільки норми цієї статті регулюють інший склад правовідносин держави з громадянином. А саме обмеження прав та свобод особи з метою припинення та розкриття державних злочинів. І тільки за наслідками таких обмежень особа може вимагати пояснень від Служби безпеки України. В ході судового розгляду судом не встановлено обставин які б вказували на те, що відповідачем у відношенні позивача було застосовано будь-які обмеження у зв'язку з припиненням та розкриттям державних злочинів.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст. 71 КАС України). В ході судового розгляду відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів суду правомірність своїх дій, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Частиною 2 ст.94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. За відсутності таких витрат, суд не вирішує питання про повернення (розподіл) судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 11, 94 , 158-163, КАС України, суд,-
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанову в повному обсязі виготовлено < ОСОБА_4 >
Суддя Маренич І.В.