01 жовтня 2015 р.Справа № 816/2794/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Чалого І.С.
Суддів: П'янової Я.В. , Зеленського В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.08.2015р. по справі № 816/2794/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
20 липня 2015 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.08.2015р. адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції від 24.04.2015 про непогодження застосування податкового компромісу.
Зобов'язано Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію повторно розглянути заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про застосування податкового компромісу вх. № 9058 від 15.04.2015 з урахуванням підстав скасування судом рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції від 24.04.2015 про непогодження застосування податкового компромісу.
В задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 73,08 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.08.2015р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Судове рішення в іншій частині позовних вимог сторонами не оскаржується.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в межах апеляційної скарги.
Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представник позивача надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 10.09.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець /а.с. 16/ та перебуває на податковому обліку у Кобеляцькому відділені Кременчуцької ОДПІ та 02.07.2004 є платником податку на додану вартість /а.с. 15/.
Співробітниками Кременчуцької ОДПІ у період з 11.12.2014 по 24.12.2014 проведено документальну планову виїзну перевірку ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, правильності нарахування за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.
За результатами перевірки складено акт від 31.12.2014 №2987/16-03-17-01-10/НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 на загальну суму 49857,00 грн. /а.с. 17-28/.
На підставі зазначеного вище Акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 20.01.2015 сформовано податкове повідомлення-рішення №0001071701/62/1603, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість, 14010100" загалом в розмірі 62321,25 грн. (в т.ч., основний платіж - 49857,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 12464,25 грн.) /а.с. 13/.
Позивач не погодився із вказаним податковим повідомленням-рішенням і оскаржив його до суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 відкрито провадження по справі № 816/1070/15.
15.04.2015 позивачем до Кременчуцької ОДПІ подано заяву про намір досягнення податкового компромісу відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України з податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 62 321,25 грн. по податковому повідомленню-рішенню № 0001071701/62/1603 від 20.01.2015 /а.с. 14/. Сума податкового компромісу в розмірі 2 492,85 грн. сплачена позивачем 16.04.2015.
24.04.2015 Кременчуцькою ОДПІ винесено рішення щодо непогодження застосування податкового компромісу № 4880/c/16-03 /а.с. 29-30/.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що оскаржуване рішення щодо непогодження застосування податкового компромісу відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України № 4880/c/16-03 від 24.04.2015 було винесено відповідачем без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, тобто необґрунтовано, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме оскаржуваного рішення, підставою для відмови застосування податкового компромісу став висновок податкового органу про те, що наявний факт невідповідності заяви позивача умовам податкового компромісу, передбаченого підрозділом 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та п. 3.12 "Методичних рекомендацій щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу", затверджених наказом ДФС України від 17.01.2015 року № 13, а саме: податковий компроміс розповсюджується виключно на факти заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (у зв'язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв'язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування), натомість, актом перевірки позивача встановлено порушення п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 49 857,00 грн. у зв'язку з не включенням до обсягів продажу реалізованого товару, оплата за який здійснювалась у безготівковій формі шляхом зарахування коштів на банківській рахунок.
Процедуру застосування податкового компромісу врегульовано підрозділом 9-2 "Особливості уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість під час застосування податкового компромісу" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України від 02.12.2010, № 2755-VI (надалі - ПКУ).
Відповідно до пункту 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПКУ податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.
Уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість подаються за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Разом з уточнюючим розрахунком подається перелік (опис) господарських операцій, щодо яких здійснено уточнення показників податкової декларації.
Пунктом 2 вказаного підрозділу ПКУ визначено, що сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується.
Сума погашеного податкового зобов'язання з податку на прибуток та/або податку на додану вартість в розмірі 95 відсотків внаслідок застосування податкового компромісу не враховується для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.
Відповідно до пунктів 7, 8 підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПКУ процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.
Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.
Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.
Виходячи із вищенаведених норм, колегія судів зазначає, що процедура податкового компромісу розповсюджується як на випадки добровільного декларування платником податків занижених податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток шляхом подання уточнюючих розрахунків, так і на випадки наявності неузгоджених сум податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач звернувся до податкового органу із заявою про намір досягнення податкового компромісу щодо неузгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеного податковим повідомленням-рішенням 0001071701/62/1603 від 20.01.2015, щодо якого триває процедура судового оскарження.
Виходячи з приписів визначених в пункті 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ "Перехідних положень" ПКУ, колегія дійшла до висновку, що досягнення податкового компромісу в даному випадку здійснюється лише за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу і не передбачає подання уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість і з податку на прибуток.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваного рішення щодо непогодження застосування податкового компромісу була невідповідність заяви позивача умовам податкового компромісу.
Методичні рекомендації щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу затверджені наказом ДФС України від 17.01.2015 року № 13.
Відповідно до пункту 1.3 вказаних Методичних рекомендацій методичні рекомендації не встановлюють нових норм права, а носять виключно рекомендаційний та роз'яснювальний характер щодо єдиного розуміння процедури застосування податкового компромісу.
Натомість, норми Податкового кодексу України не містять обов'язкової умови наявності факту заниження зобов'язання з податку на додану вартість виключно у зв'язку із завищенням податкового кредиту, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, при застосуванні податкового компромісу з неузгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження.
На підставі вищенаведеного, колегія судів робить висновок, що відмова в погодженні позивачу податкового компромісу з підстави наявності факту заниження зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з заниженням ПДВ, а не у зв'язку із завищенням податкового кредиту, є необґрунтованою та неправомірною.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.08.2015р. по справі № 816/2794/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Чалий І.С.
Судді П'янова Я.В. Зеленський В.В.