06 жовтня 2015 р. Справа № 876/8378/13
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,
участю секретаря Андрушківа І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного аграрного підприємства "Золота Нива" на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного аграрного підприємства "Золота Нива" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 29.04.2013року звернулося до суду з адміністративним позовом до приватного аграрного підприємства "Золота Нива" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні не сплатив адміністративно-господарські санкції , сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві , в установі, організації , у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів , фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце , призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом в розмірі 11395,83 грн., а також пені в розмірі 31,92 грн. Крім того відповідач не виконав вимог ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , в 2012 році не інформував центр зайнятості про наявність вакансій для інвалідів.
Оскаржуваною постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року позов задоволено повністю. Стягнуто з приватного аграрного підприємства "Золота Нива" на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 11395,83 грн. та пеню в сумі 31,92 грн..
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову , якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі , покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує , що підприємством створене робоче місце для інвалідів , а саме посаду різноробочого. Відповідач здійснює підприємницьку діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва , а тому робота для різноробочих носить сезонний характер. 16 липня 2013 року відповідачем подано в Зборівський районний центр зайнятості звіт за формою 3-ПН про наявність вакансії для інваліда. Про те , у 2012 році громадяни інваліди безпосередньо до відповідача чи за направленням Зборівського районного центру зайнятості з проханням про їхнє працевлаштування не зверталися. Також, представник відповідача пояснив, що у період з січня по квітень 2012 року чисельність постійних працівників на підприємстві була меншою ніж 8 осіб, а тому, на думку відповідача, у вказані періоди підприємство не повинно було подавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що за сукупністю наведених обставин у діях відповідача наявний склад правопорушення, оскільки роботодавець не вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, не надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідна для організації працевлаштування інвалідів, самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у строки встановлені Законом, а тому застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій є обґрунтованим.
Такі висновки суду першої інстанції , на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.
Згідно з даними наданого відповідачем до територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 24 особи, тобто відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, норматив робочих місць для працевлаштуванню інвалідів становить: 1, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 11395,83 грн., сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 11395,83 грн.
Статтею 18 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991року "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (надалі Закон №875-ХІІ), встановлено, що підприємства, поміж іншого, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою КМ України. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
З аналізу положень ст.ст. 18, 18-1, 19, 20 Закону №875-XII вбачається, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас , законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості інформацію , необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те , що з січня по квітень 2012 року чисельність постійних працівників на підприємстві була меншою ніж 8 осіб. Із довідки про чисельність працюючих на АПП "Золота Нива" від 22 травня 2013 року вбачається, що чисельність працівників із січня по квітень 2012 року становила 9 осіб. Штатним розписом підприємства передбачено, що чисельність постійних працівників становить 6 осіб, тобто в період із січня по квітень 2012 року на підприємстві працювало 3 сезонні працівники. А тому обов'язок із створення робочого місця для інваліда у відповідача виник в січні 2012 року, а не у липні 2012 року.
Крім того, відповідно до п.3.2.5., п.3.2.6. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 р. № 286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 р. за № 1442/11722 середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді.
Підприємство , що працювало неповний рік (сезонний характер виробництва або створення після січня, за винятком тих підприємств, які вимушено зупиняли виробництво з ініціативи адміністрації), середньооблікову кількість штатних працівників за рік визначає також шляхом підсумовування зазначеної кількості працівників за всі місяці роботи підприємства і ділення одержаної суми на 12.
Згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів залежно від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.
Таким чином, кількість працівників на підприємстві у кожний конкретний місяць не впливає на обов'язок підприємства надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів.
Враховуючи вищенаведене, за 1 робоче місце, яке повинно було бути створене для працевлаштування інваліда, відповідач до 15.04.2013 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 11395,83 грн.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 4 ст. 20 Закону № 875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
У зв'язку з тим, що відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій на 14 днів, він повинен сплатити пеню в розмірі 31,92 грн. (а.с.5).
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
При цьому суд повинен враховувати , що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається , що застосування принципу вини , як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Суд вважає, що за сукупністю наведених обставин у діях відповідача наявний склад правопорушення, оскільки роботодавець не вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, не надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідна для організації працевлаштування інвалідів, самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у строки встановлені Законом , а тому застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій є обґрунтованим.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені на суму 11427,75 грн. підлягають до задоволення , як такі , що підтвердженні матеріалами справи , ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не спростовані належними та допустимими доказами відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем звіти форми 3-ПН до центру зайнятості про наявність вільних вакантних робочих місць протягом 2012 року були подані тільки у липні, коли у відповідності до вимог вказаних вище законів, відповідач такі звіти зобов'язаний був подавати щомісяця.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що відповідачем неналежно виконаний покладений на нього законом обов'язок щодо щомісячного інформування центру зайнятості про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а відтак, не виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів з огляду на те, що відповідач не здійснив передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування відповідних органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону України N 875-XII свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.
Частиною 1 ст. 20 вказаного Закону передбачено, що підприємство (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена в постановах від 09.07.2013 року у справі № 21-200а13 та від 19.11.2013 року № 21-397а13. За наведених обставин суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 160 ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу приватного аграрного підприємства "Золота Нива" - залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року у справі № 819/1234/13-а - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий В.В. Ніколін
Судді О.М. Гінда
В.Я. Качмар