01 жовтня 2015 року Справа № 876/7512/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Яворського І.О., Носа С.П.
з участю секретаря судового засідання: Сердюк О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Львівської міської ради на постанову Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Маяк» до Львівської міської ради (за участю третьої особи - ОСОБА_1) про визнання протиправними та скасування ухвал, -
У жовтні 2014 року Житлово-будівельний кооператив (далі - ЖБК) «Маяк» звернувся в суд із зазначеним адміністративним позовом, в якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив визнати протиправними дії Львівської міської ради щодо прийняття ухвали № 2933 від 21.11.2013 р. «Про погодження гр. ОСОБА_1 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1» та ухвали «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1» на засіданнях сесії Львівської міської ради 18.09.2014 р. та 18.12.2014 р., а також визнати їх протиправними та скасувати.
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 02.07.2015 р. позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії Львівської міської ради щодо прийняття ухвали № 2933 від 21.11.2013 р. «Про погодження гр. ОСОБА_1 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1», а також визнано протиправною та скасовано вказану ухвалу. В задоволенні решті позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, її оскаржив відповідач та представник третьої особи ОСОБА_2, які просять постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою в задоволені позовних вимог відмовити.
Представник третьої особи ОСОБА_2 апеляційну скаргу мотивувала тим, що станом на 1983 рік ЖБК «Маяк» повинно було отримати рішення виконавчого комітету відповідної районної ради про відведення земельної ділянки у користування, проект відведення земельної ділянки та державний акт на право користування ділянкою чи рішення про тимчасове короткотермінове користування. Лише за наявності цих перелічених документів позивач мав право приступати до використання ділянки і лише ці документи були підставою виникнення права користування. Жоден лист виконавчого комітету чи головного санітарного лікаря згідно діючого на той час законодавства не надавав права на користування ділянкою, а тому твердження про те, що на підставі цих документів у позивача виникло право користування ділянкою і воно існує по сьогоднішній день, не заслуговує на увагу та є помилковим. Інших документів, які б давали можливість стверджувати про підстави виникнення права користування спірною ділянкою у ЖБК «Маяк» позивачем не надано.
Львівська міська рада, апеляційну скаргу мотивує тим, що з моменту прийняття нового Земельного кодексу (далі - ЗК) України, кооперативом не було реалізоване право на постійне користування спірною земельною ділянкою, не переоформлено у встановленому порядку право власності або право оренди на неї і такою позивач користувався без належного оформлених правовстановлюючих документів на землекористування. Порядок припинення землекористування, передбачений ЗК України, Львівською міською радою не застосовувався, оскільки ЖБК «Маяк» не є ні належним землекористувачем ні власником земельної ділянки, а припинити право користування земельною ділянкою можна лише особі, у якої оформлені правовстановлюючі документи. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження прийняття до 2002 року органом місцевого самоврядування рішень щодо передачі у користування ЖБК «Маяк» в порядку відведення земельної ділянки та із зазначенням площі такої земельної ділянки, а межі такої ділянки не виносилася в натурі. Поряд з цим, в розумінні ч.2-3 ст.152 ЗК України позивач не може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на земельну ділянку шляхом звернення до суду і визнання недійним рішення органу місцевого самоврядування.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволені позову, з наступних підстав.
З матеріалів справи видно, що ухвалою Львівської міської ради № 2933 від 21.11.2013 р. «Про погодження гр. ОСОБА_1 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1» було припинено право ЖБК «Маяк» на користування спірною земельною ділянкою та погоджено гр. ОСОБА_1 її місце розташування, а також надано йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вказаній адресі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваною ухвалою, якою припинено право користування ЖБК «Маяк» на згадану земельну ділянку, жодної із передбачених ст.141 ЗК України підстав для припинення права користування земельною ділянкою в ухвалі не зазначено та більше того, відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував належне виконання Львівському міською радою вимог Закону, зокрема щодо повідомлення землекористувача про наступне припинення прав користування.
Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, виходячи з наступних міркувань.
На підставі рішень сільських, селищних, міських рад, а в окремих випадках районних і обласних рад, земельні ділянки передаються у власність громадян і юридичних осіб із земель комунальної власності шляхом відведення їх в натурі (на місцевості) та оформлення відповідних правовстановлюючих документів.
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в тому числі у разі надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлено в натурі (на місцевості).
З матеріалів справи видно, що на підтвердження правомірності користування спірною земельною ділянкою позивач посилався на листа головного санітарного лікаря Ленінського району м. Львова № 1524/01 від травня 1983 року про згоду на облаштування автостоянки та лист виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Львова № 2/1148 від 13.09.1983 р., зі змісту якого випливає, що виконком не заперечує проти спорудження тимчасової автостоянки на території ЖБК «Маяк» по АДРЕСА_1 із заїздом на автостоянку з АДРЕСА_1 за рахунок членів кооперативу. При цьому, правління кооперативу було зобов'язано при будівництві автостоянки зберегти існуючі зелені насадження та утримувати дану територію в належному санітарному стані.
Стаття 10 ЗК Української РСР (в редакції, яка діяла на момент надання в користування спірної земельної ділянки) визначає, що районні Ради народних депутатів, їх виконавчі комітети в межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, на території району вирішують відповідно до статей 16, 54 цього Кодексу питання про надання землі в користування, видають землекористувачам документи на право користування землею.
Згідно ст.16 цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею. Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу. Порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
Відповідно до ст.20 цього ж Кодексу, відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
Статтею 107 ЗК Української РСР передбачено, земельні ділянки житлово-будівельним і дачно-будівельним кооперативам надаються з земель населених пунктів, державного запасу та земель державного лісового фонду, які знаходяться за межами зеленої зони міст, за рішеннями відповідних виконавчих комітетів Рад народних депутатів в порядку і на умовах, що встановлюються законодавством Союзу РСР та Української РСР.
Аналіз наведених вище правових норм, які діяли на момент отримання в користування спірної земельної ділянки, так і тих, які діяли на момент прийняття оскаржуваних ухвал, дає підстави вважати, що ЖБК «Маяк» в неналежний спосіб користувалося спірною земельною ділянкою, оскільки не отримало правовстановлюючого документу, який видається лише на підставі рішення виконавчого комітету відповідної районної ради про відведення земельної ділянки у користування та проект відведення земельної ділянки.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на довідку, видану відділом Держземагенства у м. Львова за № 40/01-15/2963 від 06.08.2014 р., зі змісту якої видно, що згідно земельно-кадастрових даних, земельна ділянка площею 0,0596 га зареєстрована за кадастровим номером НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 (спірна земельна ділянка) входить в межі земельної ділянки на АДРЕСА_2, загальною площею 0,7280 га, яка згідно списку землекористувачів та землевласників Галицького району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради № 51 від 06.02.1998 р. «Про інвентаризацію земель м. Львова» знаходилась в користуванні ЖБК «Маяк» без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування.
Згідно ч.1 ст.116 ЗК України, який набув чинності 01.01.2002 р., громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В статті 118 ЗК України, яка регулює порядок безоплатної передачі земельних ділянок громадянам зазначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
В цій же статті також зазначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
А згідно частини 1 статті 126 цього Кодексу, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені судом обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позивач як момент отримання в користування спірної земельної ділянки, так і на момент виникнення спору щодо неї, не звертався із відповідними заявами та не отримав правовстановлюючого документу на спірну земельну ділянку.
Крім того, в судовому засіданні представником відповідача доведено і цього не спростовано представником позивача, що ЖБК «Маяк» не оформляло та не реєструвало права тимчасового користування на спірну земельну ділянку.
Тому поспішним та необґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що позивач є належним користувачем спірної земельної ділянки і відповідач при прийнятті оскаржуваної ухвали зобов'язаний був дотриматись вимог ст.141 та 149 ЗК України.
Отже, Львівська міська рада, будучи власником спірної земельної ділянки, вправі була нею розпорядитись та надати її у користування третій особі ОСОБА_1 у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Із урахуванням наведеного вбачається, що відповідачем не було допущено порушень закону під час прийняття оскаржуваного рішення, а вирішення питання про вилучення спірної земельної ділянки не впливає на законність надання її ОСОБА_1, оскільки така не перебувала у користуванні позивача в порядку, передбаченому законодавством України та Української РСР, через що заявлений позов є безпідставним, а тому не підлягає до задоволення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні даної були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційні скарги слід задовольнити, скасувавши постанову Галицького районного суду м. Львова від 02.07.2015 р. та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Львівської міської ради задовольнити.
Постанову Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року по справі № 461/12712/14-а скасувати та прийняти нову, якою в задоволені позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу «Маяк» відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий : Р.В.Кухтей
Судді : І.О. Яворський
С.П.Нос
Повний текст постанова виготовлений та підписаний 06.10.2015 р.