30 вересня 2015 року Справа № 876/5767/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,
з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,
позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 апеляційного господарського суду на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 апеляційного господарського суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України про стягнення коштів ,
У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення свої вимог просила зобов'язати ОСОБА_3 апеляційний господарський суд нарахувати та виплатити їй заробітну плату за період з 01.10.2014 року по 25.11.2014 року, компенсацію за 21 календарний день невикористаних щорічних відпусток за 2013-2014 роки та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі № 813/1474/15 позов було задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 апеляційний господарський суд нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі з 01.10.2014 року по 25.11.2014 року, компенсацію за 4 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 17.04.2013 року по 16.04.2014 року і 17 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 17.04.2014 року по 25.11.2014 року, а також нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.
Зазначену постанову в апеляційному порядку оскаржено відповідачем ОСОБА_3 апеляційним господарським судом, який просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 апеляційний господарський суд на виконання вимог ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) мав би здійснити повний розрахунок із ОСОБА_2 лише при наявності наступних умов:
переміщення суду на контрольовану територію і продовження його функціонування та виконання ОСОБА_2 після цього своїх обов'язків;
на момент звільнення ОСОБА_2 (25.11.2014 року) було лише змінено місце розташування ОСОБА_3 апеляційного господарського суду (Указ Президента України від 12.11.2014 року № 868/2014) і це було одним із заходів щодо переміщення суду на контрольовану територію та продовження його функціонування.
Після зміни місця розташування суду ОСОБА_2 не надала згоди на роботу у м. Харкові. Процес переміщення суду та продовження його функціонування завершився прийняттям розпорядження голови Вищого господарського суду України від 09.04.2015 року №19-р.
ОСОБА_2 не виконувала своїх обов'язків після того, як ОСОБА_3 апеляційний господарський перемістився до м. Харкова та продовжив функціонування, оскільки була звільнена раніше, а тому підстави для проведення з нею повного розрахунку відсутні.
Позивачка ОСОБА_2 у ході апеляційного розгляду заперечила обґрунтованість вимог апелянта, просила залишити постанову суду першої інстанції без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.
Інші особи, які беруть участь у справі, на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що вона працювала у ОСОБА_3 апеляційному господарському суді на посаді секретаря судового засідання з 17.04.2013 року по 25.11.2014 року, звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП за власним бажанням відповідно до наказу ОСОБА_3 апеляційного господарського суду №136-К від 25.11.2014 року.
На час звільнення ОСОБА_2 відповідачем не нарахована та не виплачена заробітна плата за період з 01.10.2014 року по 25.11.2014 року, не нараховано та не виплачено компенсацію за 21 календарний день невикористаних щорічних основних відпусток за період роботи 2013-2014 роки, що не оспорюється відповідачем.
Наказом ОСОБА_3 апеляційного господарського суду від 25.11.2014 року № 136-К «Про звільнення ОСОБА_2О.» було зобов'язано фінансово-економічний відділ суду виплатити позивачці грошову компенсацію за 21 календарний день невикористаних щорічних відпусток: 4 календарних днів за період роботи з 17.04.2013 року по 16.04.2014 року та 17 календарних днів за період роботи з 17.04.2014 року по 25.11.2014 року.
Указом Президента України № 868/2014 від 12.11.2014 року «Про внесення змін до мережі господарських суддів України» місцезнаходження ОСОБА_3 апеляційного господарського суду змінено на м. Харків.
Оскільки ОСОБА_2 працювала у ОСОБА_3 апеляційному господарському суді до переміщення його на контрольовану територію, виконувала свої функціональні обов'язки, то заборгованість із заробітної плати за час роботи позивача в ОСОБА_3 апеляційному господарському суді з 01.10.2014 року по 25.11.2014 року слід виплатити з огляду на вимоги ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП, постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_3 та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595 (далі - Тимчасовий порядок).
У зв'язку з непроведенням ОСОБА_3 апеляційним господарським судом повного розрахунку з позивачкою відповідач відповідно до вимог ст. 117 КЗпП повинен сплатити ОСОБА_2 її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відсутність фінансування не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань перед боржником.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить із таких міркувань.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 працювала у ОСОБА_3 апеляційному господарському суді на посаді секретаря судового засідання з 17.04.2013 року по 25.11.2014 року та звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП за власним бажанням (наказ ОСОБА_3 апеляційного господарського суду №136-К від 25.11.2014 року).
На час звільнення ОСОБА_2 їй не нараховано та не виплачено заробітну плату за період з 01.10.2014 року по 25.11.2014 року, а також не нараховано та не виплачено компенсацію за 21 календарний день невикористаних щорічних основних відпусток за період роботи 2013-2014 роки, що не заперечується відповідачем.
При цьому наказом від 25.11.2014 року № 136-К «Про звільнення ОСОБА_2О.» було зобов'язано фінансово-економічний відділ ОСОБА_3 апеляційного господарського суду виплатити позивачці грошову компенсацію за 21 календарний день невикористаних щорічних відпусток, а саме 4 календарних днів за період роботи з 17.04.2013 року по 16.04.2014 року та 17 календарних днів за період роботи з 17.04.2014 року по 25.11.2014 року.
Приписами ч.1 ст. 47 КЗпП передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявною спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до матеріалів справи позивачка ОСОБА_2 була звільнена наказом від 25.11.2014 року № 136-К з роботи саме за власним бажанням, а не через відмову від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмову від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці (п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП), а відтак відповідні покликання апелянта є безпідставними.
При цьому учасниками судового розгляду не заперечується той факт, що у зв'язку із проведенням активної фази антитерористичної операції та відсутністю у зв'язку із цим належних умов здійснення правосуддя ОСОБА_3 апеляційним господарським судом було призупинено з 08.07.2014 року.
Разом із тим, відповідно до ч. 3 ст. 113 КЗпП за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
На переконання апеляційного суду, обставини, з якими було пов'язано припинення здійснення правосуддя ОСОБА_3 апеляційним господарським судом, слід розцінювати саме як такі, що передбачені ч. 3 ст. 113 КЗпП, а отже за цей час позивачка ОСОБА_2 вправі розраховувати на збереження за нею середнього заробітку.
При цьому суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта про те, що повний розрахунок із позивачкою ОСОБА_2 є можливий лише за умови її переїзду у м. Харків на виконання Указу Президента України № 868/2014 від 12.11.2014 року «Про внесення змін до мережі господарських суддів України» та продовження виконання нею після цього своїх обов'язків, оскільки це суперечить наведеним вище приписам КЗпП.
Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що будь-яких обґрунтованих зауважень щодо невиконання позивачкою своїх функціональних обов'язків відповідачем не наведено.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_3 апеляційного господарського суду залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі № 813/1474/15 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Дякович
ОСОБА_4
Ухвала у повному обсязі складена 01 жовтня 2015 року.