30 вересня 2015 року Справа № 876/6693/15
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Кузьмича С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,
а також сторін (їх представників):
від відповідачів - ОСОБА_1;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Галицького районного суду м.Львова від 27.05.2015р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради, виконуючого обов'язки Львівського міського голови ОСОБА_5, Львівського міського голови ОСОБА_6, треті особи без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 і К», Товариство з обмеженою відповідальністю «Успіх БМ», Львівське комунальне АТП № 1, Публічне акціонерне товариство «Львівське автотранспортне підприємство-14630», Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, про визнання неправомірними дій та рішень, відшкодування моральної шкоди,-
18.03.2015р. позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з адміністративним позовом, в якому, із врахуванням поданих під час розгляду заяв про зміну позовних вимог, просили визнати неправомірними:
рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 115 від 10.03.2015р.; п.п.2, 4 щодо п.2 рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 234 від 30.03.2015р.; п.п.3, 4, 5 щодо п.2 і пп.2.2, 2.3 рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 308 від 08.05.2015р.;
дії відповідачів по прийняттю, виконанню, контролю за виконанням спірних рішень виконавчого комітету;
стягнути моральну шкоду в розмірі 5000000 грн.
Постановою Галицького районного суду м.Львова від 27.05.2015р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.109-112).
Не погодившись із винесеним судовим рішення, його оскаржили позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задоволити (а.с.119-124).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовують тим, що судом неправильно з'ясовано зміст заявлених позовних вимог та склад відповідачів по справі, що призвело до неповного їх вирішення; суддею під час розгляду справи проявлено явну упередженість, однак такою відповідні заяви позивачів про відвід були відхилені; сам факт втрати спірними рішеннями законної сили не позбавляє права позивачів на їх оскарження і не може слугували достатньою підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.
Окрім цього, судом помилково під час розгляду справи не застосовані норми процесуального закону, а саме ст.ст.171, 183-2 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, заперечення представника відповідачів, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 є інвалідом І групи і потребує стороннього догляду (а.с.3, 5); відноситься до пільгових категорій пасажирів у міському автотранспорті.
На підставі нотаріально посвідченої довіреності представником позивача ОСОБА_2 по справі є інший позивач ОСОБА_3 (а.с.4).
10.03.2015р. відповідачем ОСОБА_4 комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 115 від 10.03.2015р. «Про тимчасове встановлення часу дії посвідчень пільгових категорій у міському автотранспорті», відповідно до якого тимчасово, до 01.06.2015р., встановлено час дії посвідчень на безоплатний проїзд пільговим категоріям пасажирів у міському автотранспорті з 10.00 год. до 16.00 год.; контроль за виконанням цього рішення покладено на першого заступника міського голови (а.с.6).
Відповідно до п.п.2, 4 рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 234 від 30.03.2015р. «Про вирішення проблемних питань пасажирських перевезень у м.Львові» внесені зміни до рішення виконавчого комітету № 115 від 10.03.2015р. «Про тимчасове встановлення часу дії посвідчень пільгових категорій у міському автотранспорті», доповнивши пункт 1 підпунктом 1.1. у такій редакції:
« 1.1. Дія цього рішення не поширюється на такі пільгові категорії пасажирів:
1.1.1. Діти з багатодітних сімей, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування;
1.1.2. Інваліди по зору;
1.1.3. Учасники бойових дій»
Контроль за виконанням рішення покладено на першого заступника міського голови (а.с.26).
Згідно з пп.2.2, 2.3 п.2, п.п.3, 4, 5 рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 308 від 08.05.2015р. «Про встановлення тарифу на послуги з перевезення пасажирів у міському автомобільному транспорті» слід вважати такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету № 115 від 10.03.2015р. «Про тимчасове встановлення часу дії посвідчень пільгових категорій у міському автотранспорті», рішення виконавчого комітету № 234 від 30.03.2015р. «Про вирішення проблемних питань пасажирських перевезень у м.Львові»; встановлено, що це рішення набирає чинності з 15.05.2015р.; зобов'язано Департамент «Адміністрація міського голови» оприлюднити це рішення у засобах масової інформації; контроль за виконанням цього рішення покладено на першого заступника міського голови (а.с.85).
Із змісту заявленого позову слідує, що позивачі обґрунтовують свої вимоги невідповідністю прийнятих рішень та вчинених дій вимогам Конституції України та законодавству про соціальний захист інвалідів та інших категорій громадян, які користуються правом на пільговий проїзд у транспорті.
Також вказаними рішеннями та діями позивачам заподіяна значна моральна шкода.
Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення виконавчого комітету № 115 від 10.03.2015р. та № 234 від 30.03.2015р. є протиправними, оскільки ними обмежено право позивача ОСОБА_2, як інваліда І групи, та особи, яка його супроводжує, на пільговий проїзд; також у відповідача відсутні повноваження приймати такі рішення. При цьому суд покликався на приписи Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та ст.ст.7, 11, 37 Закону України «Про автомобільний транспорт». З наведених мотивів представником відповідача не спростовані доводи, наведені у позовній заяві.
Разом з тим, оскільки рішення виконавчого комітету № 115 від 10.03.2015р. втратило чинність, тому у задоволенні заявленого позову слід відмовити.
Між тим, наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам чинного законодавства, з наступних причин.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ст.38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) транспортне обслуговування інвалідів здійснюється на пільгових умовах.
Інваліди I та II групи, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда I групи або дитину-інваліда), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі).
Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.
Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт».
Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.
Із змісту ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слідує, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Окрім цього, відповідно до ч.ч.6, 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Із змісту рішення виконавчого комітету № 115 від 10.03.2015р. слідує, що останнім встановлені тимчасові обмеження дії посвідчень на безоплатний проїзд пільговим категоріям пасажирів у міському автотранспорті, тобто, фактично обмежено право позивача ОСОБА_2 як інваліда І групи та супроводжуючої його особи на пільговий (безплатний) проїзд транспортом у протягом доби (окрім проміжку часу з 10.00 год. до 16.00 год.) за період з 10.03.2015р. до 14.05.2015р. включно, що виявилося у обмеженні названого права протягом цих часових періодів, що із змісту чинного законодавства вважається неприпустимим.
Окрім цього, приписами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Регламенту Львівської міської ради 6-го скликання, затв. ухвалою Львівської міської ради № 304 від 31.03.2011р., та Положення про виконавчий комітет Львівської міської ради, затв. ухвалою Львівської міської ради № 975 від 21.06.2007р., не передбачені повноваження виконавчого комітету на прийняття рішень про встановлення часу дії посвідчень на безоплатний проїзд пільговим категоріям пасажирів у міському автотранспорті.
У частині заперечень відповідачів щодо необхідності прийняття спірних рішень через недостатність бюджетного фінансування (субвенція з Державного бюджету України покриває менш як 10 відсотків збитків перевізників) колегія суддів вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Відповідно до роз'яснень, наведених у п.10.2 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини, а також враховуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 115 від 10.03.2015р. «Про тимчасове встановлення часу дії посвідчень пільгових категорій пасажирів у міському автотранспорті» та п.2 рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 234 від 30.03.2015р. «Про вирішення проблемних питань пасажирських перевезень у м.Львові» слід визнати протиправними.
Окрім цього, колегія суддів вважає застосувати такий спосіб захисту порушених прав позивачів як скасування рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 115 від 10.03.2015р. та п.2 рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 234 від 30.03.2015р., тобто останні не повинні породжувати жодних правових наслідків від моменту їх прийняття.
При цьому колегія суддів враховує, що на час судового розгляду справи вказані рішення виконавчого комітету визнані згідно рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 308 від 08.05.2015р. такими, втратили чинність, однак наведена обставина не може слугувати перешкодою для захисту порушених прав позивачів та бути підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.
В частині позовних вимог про скасування п.4 щодо п.2 рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 234 від 30.03.2015р.; п.п.3, 4, 5 щодо п.2 і пп.2.2, 2.3 рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 308 від 08.05.2015р. колегія суддів враховує, що наведені рішення прийняті цим відповідачем у межах своєї компетенції і з дотриманням вимог закону; також позивачами не наведено доводів про те, які їхні права та інтереси порушені цими оскаржуваними актами.
Стосовно позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідачів по прийняттю, виконанню, контролю за виконанням спірних рішень виконавчого комітету колегія суддів враховує, що у цій частині позивачами обраний невірний спосіб захисту, оскільки задоволення таких вимог не призводить до відновлення порушених прав позивачів на соціальний захист.
Також вчинення процедурних дій по прийняттю, виконанню, контролю за виконанням рішень виконавчого комітету не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Регламенту Львівської міської ради 6-го скликання, затв. ухвалою Львівської міської ради № 304 від 31.03.2011р., та Положенню про виконавчий комітет Львівської міської ради, затв. ухвалою Львівської міської ради № 975 від 21.06.2007р. Наведені дії вчинені відповідачами в межах своєї компетенції та у спосіб, що передбачені чинним законодавством без порушення використаного повноваження та з метою, яке це повноваження надано.
Також такі дії не створюють для позивачів юридичних наслідків, оскільки не змінюють обсягу їхніх прав та обов'язків; позивачі під час судового розгляду не надали доказів того, що такими діями відповідачів порушені їхні права, свободи та інтереси в публічно-правових відносинах.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму ВС України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 постанови).
Оскільки під час розгляду справи позивачами не представлено належних доказів заподіяння їм неправомірними рішеннями відповідачів шкоди, що є необхідною умовою відшкодування моральної шкоди, тому в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.
Разом з цим, констатацію допущеної протиправності рішень суб'єкта владних повноважень належить вважати достатньою сатисфакцією позивачам в розглядуваній ситуації; також останні не позбавлені можливості стягнути в цивільному порядку заподіяну їм майнову шкоду.
Стосовно решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує наступне.
Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції зобов'язаний був за критерієм юридичної природи спірних рішень ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради визначитися із наведенням відповідних доводів, до яких актів він належить - до нормативно-правових чи індивідуальних (ненормативного характеру).
Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовчий характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, які в них зазначені, тобто безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
Аналіз рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 115 від 10.03.2015р. «Про тимчасове встановлення часу дії посвідчень пільгових категорій у міському автотранспорті» вказує на те, що таке прийнято на певний проміжок (до 01.06.2015р.), стосувалося встановлення часу дії посвідчень на безоплатний проїзд пільговим категоріям пасажирів у міському автотранспорті, тобто, таке рішення торкалося конкретних правовідносин та їх учасників, воно було розраховано на короткочасне регулювання відносин, не встановлювало нових правил поведінки, а лише стосувалося обмеження часу дії посвідчень на безоплатний проїзд пільговим категоріям пасажирів у міському автотранспорті.
Рішенням ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 234 від 30.03.2015р. внесені зміни до рішення виконавчого комітету № 115 від 10.03.2015р. в частині кола осіб, на яких не поширюються обмеження часу дії посвідчень на безоплатний проїзд пільговим категоріям пасажирів у міському автотранспорті.
Під час судового розгляду справи відповідачами не представлено, а судом не здобуто доказів офіційного оприлюднення цих рішень в порядку вимог ст.22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», ч.5 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Таким чином, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувані рішення не належать до нормативно-правових, тому розгляд справи належить проводити в загальному позовному провадженні, при цьому приписи ст.171 КАС України особливостей розгляду цього спору не стосуються.
Не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянтів про необхідність розгляду справи в порядку скороченого провадження, оскільки відповідно до ч.2 ст.183-2 КАС України суд може розглядати в порядку скороченого провадження адміністративні справи щодо вимог, передбачених пунктами 1-4 частини першої цієї статті, якщо такі вимоги не стосуються прав, свобод, інтересів та обов'язків третіх осіб.
У зв'язку із наявністю у справі третіх осіб, які залучені до участі в розгляду справи згідно ухвали суду від 31.03.2015р. (а.с.19-20), правові підстави для розгляду наведеного спору в порядку ст.183-2 КАС України не убачаються.
Стосовно складу відповідачів, до яких судом першої інстанції розглянуті заявлені позовні вимоги, колегія суддів виходить з того, що нормами КАС України не передбачено можливості заміни неналежної сторони та залучення других відповідачів судом апеляційної інстанції.
В частині покликань апелянтів на упередженість судді під час розгляду справи та помилковість ухвал суду про відмову у задоволенні заяв позивачів про відвід головуючої по справі колегія суддів керуються приписами ст.27 КАС України, відповідно до яких суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться:
1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.
Суддя відводиться також за наявності обставин, встановлених статтею 28 цього Кодексу.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Із змісту поданих заяв про відвід головуючої слідує, що позивачі обгрунтовали такі відмовою суду у задоволенні їхнього клопотання про вжиття заходів забезпечення позову та подальшим скасуванням такого рішення судом апеляційної інстанції (а.с.67, 103).
Разом з тим, такі обставини не свідчать про упереджений розгляд справи, а відтак не можуть згідно вимог ст.27 КАС України слугувати достатньою підставою для відводу судді.
З наведених міркувань колегія суддів не вбачає правових підстав для висновку щодо неправильного вирішення питання про відвід складу суду, що викладено в ухвалах суду від 15.04.2015р. (а.с.64-65), від 27.05.2015р. (а.с.106-107).
Під час вирішення наведеного спору колегія суддів враховує практику Верховного Суду України по розгляду наведеної категорії справ, яка викладена в постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 01.12.2009р. по справі № 09/236.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, через що такий підлягає до часткового задоволення, при цьому належить визнати протиправними та скасувати рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 115 від 10.03.2015р. «Про тимчасове встановлення часу дії посвідчень пільгових категорій пасажирів у міському автотранспорті» та п.2 рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 234 від 30.03.2015р. «Про вирішення проблемних питань пасажирських перевезень у м.Львові»; у задоволенні решти вимог належить відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1, 4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволити частково.
Постанову Галицького районного суду м.Львова від 27.05.2015р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 115 від 10.03.2015р. «Про тимчасове встановлення часу дії посвідчень пільгових категорій пасажирів у міському автотранспорті» та п.2 рішення ОСОБА_4 комітету Львівської міської ради № 234 від 30.03.2015р. «Про вирішення проблемних питань пасажирських перевезень у м.Львові».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя: Р.М.Шавель
Судді: Н.В.Бруновська
ОСОБА_7