01 жовтня 2015 року Справа № 876/4257/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.12.2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання дій протиправними, зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії,
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про зобов'язання підвищити пенсію відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), а саме на 50% мінімальної пенсії за віком.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.12.2014 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1, як реабілітованій особі у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з травня 2014 року.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі нарахувати і виплатити ОСОБА_1, як реабілітованому громадянину, підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, передбачене п. "г" ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», враховуючи мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з травня 2014 року, з врахуванням проведених виплат.
Не погодившись з постановою суду, її оскаржило управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апелянт вважає, що позивачу, як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом був реабілітована підвищення до пенсії виплачується згідно норм чинного законодавства, тому немає підстав для виплати такого підвищення у розмірі 50% відповідно до п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Особи, які беруть участь в розгляді справи, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання не прибули, що дає підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином, який необґрунтовано зазнав політичних репресій і згодом був реабілітований, що підтверджується відповідним посвідченням.
Згідно довідки інформаційного бюро управління внутрішніх справ Львівської області за №4/5-4192 від 26.01.1993 року, ОСОБА_1, 1933 року народження, 21.10.1947 року разом із сім'єю був виселений із села Торгів Золочівського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР на спецпоселення в Кемеровську область, з якого звільнений в 1956 році на підставі постанови Ради Міністрів СРСР.
На підставі ст. 3 Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року, ОСОБА_1 було реабілітовано.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Тернополі та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також підвищення до пенсії як реабілітований громадянин в розмірі 54,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є громадянином, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, а тому має право на підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх частково правильними з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно п. «г» ч.1 ст.77 Закону №1788-ХІІ громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25% мінімальної пенсії за віком.
Згідно п.6 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон №1788-ХІІ має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою №654. Отже, відповідач неправомірно виплачував підвищення до пенсії позивачу в меншому розмірі, ніж це передбачено п.«г» ч.1 ст.77 зазначеного Закону.
У відповідності до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Положення ч.3 ст.28 цього Закону, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати.
Отже, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі, у разі відсутності спору про право особи на отримання підвищення до пенсії або встановлення такого права в судовому порядку, не можна обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.
Тобто, органи Пенсійного фонду України зобов'язані проводити нарахування та виплати відповідних періодичних платежів зокрема членам сім'ї реабілітованих громадян до втрати ними такого права.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є громадянином, який необґрунтовано зазнав політичних репресій і згодом був реабілітований.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як видно з матеріалів справи, позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки звернувся з позовом лише 11.11.2014 року. Клопотань про поновлення строку звернення до суду позивач не заявляв.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, тобто, починаючи з 11.05.2014 року.
Позовні вимоги за період з 1.05.2014 року по 10.05.2014 року включно слід залишити без розгляду відповідно до ст. 100 КАС України.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому п. «г» ч.1 ст.77 Закону №1788-ХІІ розмірі апеляційний суд не вбачає.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування зазначеного підвищення до пенсії, як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань, до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для її скасування та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі задовольнити частково.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.12.2014 року у справі № 607/18713/14-а скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як реабілітованому громадянину у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 11.05.2014 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі нарахувати і виплатити ОСОБА_1, як реабілітованому громадянину, підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, передбачене «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 11.05.2014 року, з врахуванням проведених виплат.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання дій протиправними, зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії за період з 1.05.2014 року по 10.05.2014 року залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : А.І. Рибачук
Д.М. Старунський