29 вересня 2015 р. Справа № 876/11356/13
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.07.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови про нарахування та виплати одноразової грошової допомоги неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 07.06.2013року звернувся в суд із адміністративним позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови про нарахування та виплати одноразової грошової допомоги неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії.
Свій позов обґрунтовує тим, що він проходив військову службу в Збройних Силах України. Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 08.12.2010 р. № 963 його було звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я. Звернувшись після звільнення до медико-соціальної експертної комісії, йому була встановлена третя група інвалідності, причиною якої стала травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
20.12.2011 р. ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі рішення Міністерства оборони України йому була перераховано одноразова грошова допомога в розмірі 111753 грн. 60 коп. Однак, останній при визначенні розміру грошової допомоги не врахував додаткові види грошового забезпечення, а саме : надбавку за виконання особливо важливих завдань , премію та надбавку за роботу з таємними документами. Тому вважає, що відповідно до вимог законодавства йому підлягає до виплати грошова допомога у розмірі 48 місячного грошового забезпечення в розмірі 148407,84 грн.
16.12.2011 р. висновком МСЕК йому була встановлена друга група інвалідності, причиною якої стала травма , пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. У зв'язку з цим в жовтні 2012 року Волинським обласним військовим комісаріатом йому в три етапи була перерахована одноразова грошова допомога в розмірі 50847,30 грн. Проте, вважає, що при перерахунку грошової допомоги Міністерством оборони України не було враховано недоплату по первинній виплаті допомоги, тому підлягає до виплати грошова допомога в розмірі 97560,54 грн.
У зв'язку з цим він звернувся в лютому 2013 р. до відповідача з проханням провести донарахування та виплату недоплаченої суми одноразової грошової допомоги , як інваліду третьої групи з урахуванням надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії та надбавки за роботу з таємними документами, однак отримав відмову з посиланням на те, що рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги вже прийняті, підстав для подання документів немає. Вказує, що при визначені складових грошового забезпечення відповідач керувався постановою КМ України від 28.05.2008 № 499, тоді як склад грошового забезпечення визначений ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На підставі наведеного, просить визнати відмову Міністерства оборони України від 22.03.2013 р. № 248/3/6/446 щодо нарахування та виплати йому, як інваліду третьої групи, одноразової грошової допомоги в розмірі 48 місячного грошового забезпечення без урахування надбавки за виконання особливо важливих завдань , премії та надбавки за роботу з таємними документами неправомірною, зобов'язати Міністерство оборони України провести нарахування та виплату йому як інваліду третьої групи, одноразової грошової допомоги в розмірі 48 місячного грошового забезпечення, яке ним отримувалось на день звільнення відповідно до довідки Волинського обласного військового комісаріату від 04.01.2011 р. № ХА-18337 з врахуванням надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії та надбавки за роботу з таємними документами, зобов'язати Волинський обласний військовий комісаріат перерахувати ці кошти на його рахунок.
Оскаржуваною постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.07.2013 року позовну заяву задоволено. Визнано відмову Міністерства оборони України від 22.03.2013 р. № 248/3/6/446 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , як інваліду третьої групи , одноразової грошової допомоги в розмірі 48 місячного грошового забезпечення без урахування надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії та надбавки за роботу з таємними документами неправомірною. Зобов'язати Міністерство оборони України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , як інваліду третьої групи, одноразової грошової допомоги в розмірі 48 місячного грошового забезпечення, яке ним отримувалось на день звільнення відповідно до довідки Волинського обласного комісаріату від 04.01.2011 р. № ХА-18337 з врахуванням надбавки за виконання особливо важливих завдань , премії та надбавки за роботу з таємними документами. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 перерахувати кошти на рахунок ОСОБА_1 .
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує, що рішення МОУ про нарахування і виплату гр. ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, приймались у чіткій відповідності до норм діючого законодавства України, вони є цілком правомірними та законними.
Твердження позивача, яке було враховано судом першої інстанції, про нібито "звуження змісту та обсягу прав" позивача КМ України при прийнятті постанови № 499 від 28.05.2008 р. (стосовно визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця і, як наслідок, розміру одноразової грошової допомоги, що виплачується військовослужбовцю) є таким, що не відповідає дійсності з огляду на наступне.
Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється в порядку та на умовах, визначених КМ України.
Системний аналіз вищевказаної статті Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови КМ України від 28 травня 2008 року № 499 дає підстави вважати, що вони не суперечать одна одній, оскільки цим Законом делеговано право КМ України визначати не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються. У постанові КМУ № 499 деталізовані загальні підходи щодо компенсаційних виплат, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Дане твердження знаходить своє відображення й у практиці розгляду аналогічних судових справ Вищим адміністративним судом України.
Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначенні складу грошового забезпечення для встановлення розміру одноразової грошової допомоги позивачеві застосуванню підлягає ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не постанова КМ України від 28.05.2008 № 499, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Такі висновки суду першої інстанції , на думку колегії суддів , відповідають нормам матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України. Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 08.12.2010 р. № 963 його було звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я, а з 17.12.2010 р. був виключений зі списків особового складу.
27.12.2011 р. за висновками медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 була встановлена третя група інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Дана обставина підтверджується випискою із акта огляду МСЕК, яка знаходиться в матеріалах справи.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених КМ України.
Проте, як зазначив позивач у позовній заяві, одноразова грошова допомога йому була встановлена у розмірі 48-місячного грошового забезпечення та виплачена в сумі 111753,60 грн. виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугою років, що підтверджується довідкою Мінстерства оборони України від 24.01.2011 р. та повідомленням Департамента фінансів Міністерства оборони № 248/3/6/318 від 19.12.2011 р.
Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини та вимоги чинного законодавства України. Судом встановлено, що позивачеві була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 111753,60 грн.
Як вбачається з листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України за вих. № 248/3/6/446 від 22.03.2013 р., визначаючи розміри одноразової грошової допомоги, відповідач керувався постановою КМ України від 28.05.2008 № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб».
Підпунктом 2 пункту 2 постанови КМ України від 28.05.2008 № 499 передбачено, що одноразова грошова допомога військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби, зокрема інвалідам IІI групи, виплачується у розмірі 48-місячного грошового забезпечення.
Згідно п.2 Порядку (в редакції до 25.07.2011 р.) грошове забезпечення визначається для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності чи у разі інвалідності, що сталися включно до 31.12.2007 р.- виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення відповідно до Указів Президента України від 10.04.1996 р. № 925 та від 23.02.2002 р. № 173 та Постанови КМ України від 22.05.2000 р. № 829.
ОСОБА_1 в підтвердження позовних вимог надав суду витяг з протоколу засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі, каліцтва або інвалідності військовослужбовців, звільнених з військової служби №2 від 2011 року, з якої убачається, що одноразова грошова допомога йому була встановлена у розмірі 48-місячного грошового забезпечення та виплачена в сумі 111753,60 грн., виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за військову службу, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за військову службу, роботу з таємними документами та премії. Дана обставина підтверджується довідкою Міністерства оборони України № ХА-18337 від 04.01.2011 р.
Судом було встановлено, що всі перераховані види грошового забезпечення ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби. Отже , Міністерством оборони України при визначенні розміру грошової допомоги не було враховано додаткові види грошового забезпечення, а саме : надбавку за виконання особливо важливих завдань, премію та надбавку за роботу з таємними документами. Таким чином , відповідно до вимог законодавства грошова допомога підлягає до виплати у розмірі 48 місячного грошового забезпечення за останньою посадою з розрахунку : 5420,03 грн. х 48 місяців = 260161,44 грн., тому недоплата відповідно складає : (260161,44-111753,60 = 148407,84 грн.)
16.12.2011 р. за висновками медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 була встановлена друга група інвалідності, причиною якої стала травма , пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Дана обставина підтверджується випискою із акта огляду МСЕК , яка знаходиться в матеріалах справи.
У зв'язку з цим, в жовтні 2012 року Волинським обласним військовим комісаріатом на підставі рішення Міністерства оборони України ОСОБА_1 було перераховано та виплачено одноразову грошову допомога в розмірі 50847,30 грн.
Як вбачається з листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України за вих. № 248/3/6/446 від 22.03.2013 р., визначаючи розміри одноразової грошової допомоги, відповідач керувався постановою КМ України від 28.05.2008 № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», але з урахуванням внесених до неї змін постановою КМ України від 25.07.2011 р. № 815, тобто з 30-місячного грошового забезпечення, виходячи з усього грошового забезпечення, включаючи надбавку за виконання особливо важливих завдань в розмірі 90%, надбавку за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці в розмірі 10% від посадового окладу та премію в розмірі 55% від посадового окладу, виходячи з 5420,03 грн.
Відповідно до вимог п.2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» від 25.07.2011 р. № 815 (далі - Порядок) грошова допомога для інвалідів другої групи у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби виплачується у розмірі 30-місячного грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається : для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а для звільнених з військової служби - на день звільнення виходячи з посадового окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Судом встановлено, що Міністерством оборони України було проведено виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50847,30 грн. з розрахунку : 5420,03 грн. х 30 місяців = 162600,90 грн. - 111753,60 грн. = 50847,30 грн., проте при перерахунку грошової допомоги Міністерство оборони України не врахувало недоплату по первинній виплаті допомоги в розмірі 148407,84 грн. Таким чином, розмір допомоги визначається з розрахунку: 148407,84 грн. - 50847,30 грн. = 97560,54 грн.
Проте, відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Аналіз зазначених норм Закону та Порядку дає підстави дійти висновку, що складові грошового забезпечення, визначені Порядком, не відповідають складовим, визначеним Законом. Частиною 2 статті 9 Закону передбачено ширший перелік видів виплат, які входять до складу грошового забезпечення військовослужбовців, ніж це передбачено абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку.
Крім того, як свідчить зміст преамбули вищевказаної постанови, її прийнято відповідно до ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Відтак, враховуючи те, що Порядок було прийнято на виконання та в розвиток положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як нормативно-правового акта вищої юридичної сили, тому положення даного Порядку не можуть суперечити або звужувати положення, які закріплені безпосередньо в Законі.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначенні складу грошового забезпечення для встановлення розміру одноразової грошової допомоги позивачеві застосуванню підлягає ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Статтею 16 вищезазначеного Закону передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється в порядку та на умовах, визначених КМ України.
Однак, надання законодавцем такого права КМ України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.
Виплачуючи одноразову грошову допомогу у меншому розмірі, Міністерство оборони України порушило вимоги ст. 11 Закону України «Про Збройні Сили України», якою закріплено принцип верховенства права, діяло всупереч вимогам Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Таким чином, позивач має право та законні підстави для отримання одноразової грошової допомоги обчисленої виходячи з розміру грошового забезпечення та всіх його складових, згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зазначених в довідці про розмір грошового забезпечення позивача.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача, зокрема щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у порядку визначеному Постановою КМ України від 28.05.2008 № 499, а не на підставі ст. 9, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, чи прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод і інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки, відповідачем порушено право позивача на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченого ст. 41 Закону України „Про загальний військовий обов'язок і військову службу", п.2 ч.1 ст.3, ч.2. ст.16 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", що також є порушенням ст.2 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", ст. 11 Закону України «Про Збройні Сили України» які забороняють обмеження прав військовослужбовців, визначених законодавством, ст.ст. 17, 22, 64Конституції України - права позивача мають бути поновлені шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р., суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначити, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
В зв'язку з цим, Європейський суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік. Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-12 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених Законодавством України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-12 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Таким чином, аналізуючи матеріали справи та дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, тому підлягають задоволенню.
А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.07.2013 року у справі № 161/9896/13-а - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий В.В. Ніколін
Судді О.М. Гінда
В.Я. Качмар