24 вересня 2015 року Справа № 876/8933/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2013 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання незаконною та скасування постанови про поновлення виконавчого провадження,
ОСОБА_1 30.05.2013 року звернулася в суд з заявою про забезпечення позову до управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання незаконною та скасування постанови про поновлення виконавчого провадження №13423178 від 22.04.2013 року.
В заяві просила заборонити Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області вчиняти дії щодо звернення стягнення на житловий будинок в м. Ужгороді, вул. Грабаря, буд. 6, що належить на праві власності ОСОБА_1. Вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження №13423178, що знаходиться на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2013 року в задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим. що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм процесуального права, недостатньо досліджені усі обставини справи, що привело до винесення необгрунтованої ухвали.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні клопотання суд першої інстанції виходив з того, що в обґрунтування заявленого клопотання позивач не навів переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також позивачем не подано суду належних та допустимих доказів наявності очевидної небезпеки правам, свободам та інтересам останнього, неможливості або ускладнення захисту їх без вжиття заходів забезпечення позову.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з огляду на наступне.
Як видно з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 заявлено клопотання про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у закарпатській області вчиняти дії щодо звернення стягнення на житловий будинок в м. Ужгороді, вул. Грабаря, буд.6, що належить на праві власності ОСОБА_1
Вирішуючи заявлене позивачем клопотання про забезпечення адміністративного позову, керуючись ч. 1 ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначені підстави забезпечення адміністративного позову, такі допускаються, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В обґрунтування заявленого клопотання позивач не навів переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також позивачем не подано суду належних та допустимих доказів наявності очевидної небезпеки правам, свободам та інтересам позивача, неможливості або ускладнення захисту їх без вжиття заходів забезпечення позову.
Із врахуванням наведеного, а також оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що в основу заявленого клопотання позивачем фактично покладені доводи позовних вимог, через що задоволення наведеного клопотання призведе до фактичного ухвалення рішення по суті спору без розгляду справи, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Окрім цього, приймаючи рішення про відмову у вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не доведено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обгрунтування клопотання обмежується загальними фразами, а не конкретними доказами, не вказано на наявність доказів щодо того, що захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Із аналізу ст.117 КАС України слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Також при розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; необхідності у зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 199 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2013 року у справі №807/1470/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Д.М. Старунський
Судді В.М. Багрій
ОСОБА_2