24 вересня 2015 року Справа № 876/8905/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_1,
суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.
за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Буської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Броди Агро» до Буської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000182200/687 від 18.02.2014 року, -
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Броди Агро» (далі - ТзОВ «Броди Агро») звернулося з позовом в суд до Буської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000182200/687 від 18.02.2014 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що всі операції позивача з ПАТ «Тернопільське ШБУ 24» є реальними, товарними, вина позивача відсутня, у тому, що контрагент не знаходиться за місцезнаходженням і те, що він не включив податкові накладні до податкового зобов'язання, оскільки ними податкові накладні включено до реєстру отриманих податкових накладених і жодних зауважень контролюючого органу у грудні 2011 року до податкових накладних не було. Вважає висновки відповідача щодо відсутності права у позивача на включення податкових накладних до податкового кредиту, як такі що базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року в справі №813/4101/14 адміністративний позов було задоволено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Буською об'єднаною державною податковою інспекцією подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року в справі №813/4101/14 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що у позивача відсутні усі необхідні первинні документи на підтвердження здійснення господарської операції із контрагентом ПАТ «Тернопільським ШБУ 24», а подані до перевірки первинні документи не містять даних, необхідних для ідентифікації господарської операції. Стверджує, що контрагентом позивача не включено до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 58 333,34 грн., і наявність у позивача лише отриманої податкової накладної, актів виконаних робіт, договору без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у таких накладних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Сторони по справі в судове засідання не з'явились, а тому згідно ч.1 ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Буською ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Броди Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ТзОВ «Броди Агро» щодо взаєморозрахунків з ПАТ «Тернопільське шляхово-будівельне управління №24» за період з 01.06.2011р. по 31.12.2011р. за результатами якої складено Акт № 22/22-00/35116440 від 05.02.2014 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України завищена сума податкового кредиту в грудні 2011 року на 58 333, 00 грн., в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за грудень 2012 року в сумі 35 095 грн., за листопад в сумі 23 238 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000182200/687 від 18.02.2014 року про завищення податку на додану вартість в сумі 58 333 грн. основного платежу та штрафної санкції в сумі 29 167 грн.
Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості), формування податкового кредиту, валових витрат з визначених податковим органом вказаних вище підстав.
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.
Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ст. 134 ПК України, у цьому розділі (розділ"Податок на прибуток підприємств" ПК України) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі с. ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.
Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість чи податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Як стверджується матеріалами справи, між ТзОВ «Броди Агро» та ВАТ «Тернопільське ШБУ-24» укладено договір, згідно з яким виконавець (ВАТ «Тернопільське ШБУ-24») повинен виконати роботи по благоустрою виробничих площадок, а замовник (ТзОВ «Броди Агро») прийняти і оплатити роботи. Вартість робіт за договором становить 350 000 грн. Місце виконання робіт с. Шнирів та с. Клекотів, Бродівського району, Львівської області. Договором передбачено прийняття робіт згідно з актом форми КБ 2 і довідки КБ 3. На підтвердження факту виконання робіт долучено довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2011 р. на суму 180 075 грн.; акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 р., які підписані представниками підприємств і скріплені печатками юридичних осіб. Вартість виконаних робіт за листопад 2011 р. по влаштуванню площадки під зберігання зерна становить 180 075 грн., значиться і заробітна плата працівників, підтверджується факт використання і машин для здійснення робіт і будівельників. Долучено довідку про вартість виконаних будівельних робіт та акт приймання виконаних робіт за листопад 2011р. по будівництву складу зерна, всього вартість будівельних робіт 169 923,13 грн., також зафіксовано і витрати на заробітну плату і використання машин для виконання робіт. На вищевказані роботи контрагентом позивача виписано податкову накладну від 24.06.2011р. за №14 на суму 100 000 грн., та податкову накладу від 31.07.2011р. за №13 на суму 250 000 грн., за проведені роботи оплата позивачем проведена згідно платіжних доручень від 17.06.2011р. на суму 100 000 грн. та від 29.06.2011р. на суму 250 000 грн. Факт оплати не заперечується і контролюючим органом. До матеріалів справи долучено позивачем і договір укладений на придбання щебеню, який використовував ПАТ «Тернопільське ШБУ 24» для здійснення робіт, укладений між ТзОВ «Броди Агро» і Бродівською станцією колії ДТГО «Львівська залізниця», подорожній лист, товарно-транспортні накладні. Долучено до матеріалів справи договори купівлі-продажу, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою в с. Клекотів та с. Шнирів, паспорти свердловини на воду, так як вода при виконанні робіт використовувалась без дозвільних документів. Надано оборотно-сальдову відомість про наявні необоротні активи ПАТ «Тернопільське ШБУ 24», долучено список співробітників у ПАТ «Тернопільському ШБУ 24». Щодо дозвільних документів, то у ПАТ «Тернопільського ШБУ 24» наявна ліцензія на здійснення діяльності з будівництва, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури серії АВ №555056 з строком дії з 06.08.2010 р. по 06.08.2015р. Виконання робіт в даному випадку не потребувало повідомлення сільської ради про хід робіт.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, апеляційні вимоги є неаргументованими, а тому не підлягають до задоволення.
Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Буської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року в справі №813/4101/14 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1
Судді Р.В. Кухтей
ОСОБА_2
Повний текст виготовлено 29.09.2015 року