21 вересня 2015 р. Справа № 876/11325/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Сапіги В.П.,
суддів: Обрізка І.М., Яворського І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про скасування рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» звернулося в суд з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про скасування рішень №№ 574, 575, 576, 577, 578, 579, 580, 581, 582, 583, 584, 585 від 07.03.2012 р.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2014 року відмовлено повністю в задоволення позовних вимог, оскільки суд дійшов висновку в тому, що обов'язок щодо сплати страхових внесків (єдиного внеску) не залежить від того, чи були відповідні суми виплачені в якості заробітної плати працівникам позивача.
Позивач - подав апеляційну скаргу. Вважає прийняте судове рішення необґрунтованим, незаконним і таким що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального права, тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов.
У відповідності до п. 1 ч.1 ст. 197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних мотивів.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні норми чинного законодавства та обставини справи.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
За матеріалами справи вбачається, що ТОВ "Машинобудівний завод "Автоливмаш" перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківська, як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Управлінням ПФУ в м. Івано-Франківську 07.03.2012 року прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №574, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 71,83 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 20.05.2011 року по 11.10.2011 року, №575, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 97,80 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 20.06.2011 року по 02.11.2011 року, №576, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 79,76 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 20.07.2011 року по 02.11.2011 року, №577, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 114,26 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 22.08.2011 року по 01.12.2011 року, №578, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 94,31 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 20.09.2011 року по 02.12.2011 року, №579, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 231,83 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 20.10.2011 року по 14.02.2012 року, №580, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 04,06 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 20.06.2011 року по 11.10.2011 року, №581, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 03,97 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 20.07.2011 року по 02.11.2011 року, №582, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 05,78 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 22.08.2011 року по 02.11.2011 року, №583, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 05,14 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 20.09.2011 року по 11.12.2011 року, №584, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 10,20 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 20.10.2011 року по 13.01.2012 року та №585, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 18,18 грн за несвоєчасну сплату страхувальником суми страхових внесків за період з 21.11.2011 року по 10.02.2012 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Відповідно до п.6 ч.2 ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
У відповідності до положення ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначені обов'язки платника єдиного внеску, зокрема п. 1, 4 ч. 2 зазначеної статті, передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
В силу ч. 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ч.8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Судом встановлено і цього не спростовує сторона позивача, що позивачем сплачувались самостійно нараховані суми страхових внесків з порушенням строку встановлених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Також це підтверджується картками особового рахунку страхувальника та картками особового рахунку платника єдиного внеску, а також розрахунку фінансової санкції та пені по особовому рахунку.
У відповідності до ч. 2 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зазначено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Пенсійним фондом, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу (п.2 ч.9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
У відповідності до положень ч.11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску штрафні санкції у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч.10 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
Беручи до уваги наведені нормативно-правові акти та встановлені обставини справи, що підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані рішення про застосування штрафних санкцій та нарахуванні пені прийняті управлінням ПФУ в м. Івано-Франківську правомірно, в межах повноважень та на підставах, передбачених діючим законодавством.
Стосовно покликання апелянта на те, що оскаржуваними рішеннями за № №574., 575., 576., 577., 578., 579., 580., 581., 282., 583., 584., 585 від 07.03.2012 року до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату страхових внесків без врахування, що заборгованість по них сплачувалася одночасно з заборгованістю зі сплати заробітної плати працівникам товариства і це є порушенням ч.8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та абз. 8 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то на таке необхідно зазначити наступне.
Так у відповідності до п. 12 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові внески (єдиний внесок) підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
Відповідно д ч. 5 ст. 7 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати. Судом встановлено, що позивачем на суми нарахованих заробітних плат єдиний внесок нарахований, але своєчасно несплачений.
Отже, обов'язок щодо сплати страхових внесків (єдиного внеску) не залежить від того, чи були відповідні суми виплачені в якості заробітної плати працівникам позивача.
Згідно ч.ч. 1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач діяв на підставі законодавства та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.160, ст.197, п.1 ч.1 ст.199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2014 року у справі № 809/2999/14 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.П. Сапіга
Судді: І.О. Яворський
ОСОБА_1