26 січня 2012 р. Справа № 81827/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Заверухи О.Б., Гінди О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління МВС України в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.2009 року у справі за позовом управління МВС України в Івано-Франківській області до Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області за участю третьої особи - ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, скасування вимоги та постанови державного виконавця, -
В серпні 2009 року управління МВС України в Івано-Франківській області звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області за участю третьої особи - ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, скасування вимоги та постанови державного виконавця.
В позові управління МВС України в Івано-Франківській області покликається на те, що при виконанні судового рішення про поновлення на посаді в органах МВС ОСОБА_1 та стягнення на його користь коштів за вимушений прогул державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області діяв в порушення вимог чинного законодавства, пред'явлені ним в ході виконавчого провадження вимоги до УМВСУ є незаконними, а постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення неправомірна, так як УМВСУ рішення суду про поновлення на посаді в ОВС третьої особи виконало.
В суді першої інстанції представник позивача зазначив, що при виконанні рішення суду про поновлення на займаній посаді третьої особи - ОСОБА_1, державним виконавцем до УМСВУ, як боржника у виконавчому провадженні, 21.08.2009 року була направлена вимога, згідно якої вимагається складення акту про поновлення на роботі ОСОБА_1 та забезпечення фактичного доступу стягувача до виконання попередніх обов'язків. Позивач вважає, що дана вимога є незаконною, як така, що не передбачена чинним законодавством. Крім того на думку позивача рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 вже виконано, тому будь- які вимоги з цього приводу є протиправними. Також посилається на безпідставність та протиправність постанови державного виконавця від 19.08.2009 року про накладення на УМВСУ штрафу в розмірі 510 грн. за невиконання вищевказаного рішення, оскільки рішення суду виконано, прийнято накази про поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді та допущення останнього до виконання посадових обов'язків. Акт державного виконавця, на підставі якого винесено оскаржувану постанову, не відповідає фактичним обставинам справи, складений без понятих, при виконанні судового рішення державний виконавець не встановив, які посадові обов'язки виконував стягувач до звільнення.
Оскаржуваною постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.2009 року в задоволенні позову управління МВС України в Івано-Франківській області відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач просить зазначену постанову скасувати, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що 29.07.2009р. головним державним виконавцем ППВР ДВС ГУЮ в області було здійснено вихід на місце виконання (приміщення сектору ПРФО Галицького РВ УМВСУ) та складено акт згідно якого ОСОБА_1 до виконання попередніх обов'язків не допущено.
Однак, на думку УМВС в області, така позиція та твердження суду є помилковим, оскільки протокол окрім головного державного виконавця ППВР ДВС ГУЮ в області та ОСОБА_1 більше ніхто не підписував, представників боржника не запрошено та не повідомлено, що суперечить статті 11-1 Закону України „Про виконавче провадження", оскільки згідно зазначеної статті боржник має право знати і брати участь у провадженні виконавчих дій.
У відповідності до статей 10, 16 Закону України „Про виконавче провадження" для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.
На думку УМВС в області в такому випадку до матеріалів справи мав би бути долучений акт складений у присутності понятих за їх підписами і тоді в порядку ч. 3 ст. 72 КАС України не виникало б сумніву щодо його достовірності.
Також у рішенні суду зазначається, що посада начальника ПРФО Галицького РВ
УМВС в області, ліквідована у 2008 році, а на час поновлення ОСОБА_1 у штатному
розписі УМВС в області відсутня, трудова книжка останнього кадровою службою не
витребувана, запис про поновлення ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ не внесено.
УМВС в області вважає, що викладене у постанові, судом не з'ясовано і не перевірялось, оскільки відсутні докази у справі щодо штатного розпису Галицького РВ УМВС в області, а також не витребовувалась особова справа ОСОБА_1 у якій знаходилась і знаходиться трудова книжка із внесеними відповідними записами до неї. (копія додається), тобто рішення суду не відповідає зібраним матеріалам по справі і суперечить статті 159 КАС України.
У постанові адміністративного суду також зазначається, що відсутність встановленої
форми такого процесуального документу, як вимога не може свідчити про відсутність самої
вимоги і на думку суду державний виконавець вправі самостійно визначати форму і спосіб
вираження самої вимоги, шляхом доведення її до боржника у виконавчому провадження.
Аналізуючи діючи законодавство України, УМВС в області вважає, що така позиція суду є не логічною, а саме:
У відповідності до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно частини 1 статті 7 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Процесуального документу, як вимога не передбачено ні Законом України «Про виконавче провадження» ні Інструкцією про проведення виконавчих дій, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. № 74\5, зареєстровану в Міністерстві юстиції України від 15.12.1999р. №865\4158 і якою передбачено зразки документів, які державний виконавець вправі виносити, тощо.
Також слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 77 Закону України „Про виконавче провадження" рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
УМВС в області видано накази від 25.06.2009р. № 77 о/с та від 11.08.2009р. № 96 ос, якими поновлено ОСОБА_1 на зазначеній посаді, сам ОСОБА_1 ознайомлений із даними наказами під розписку, а самі акти тобто накази УМВС в області направлені судовому виконавцю, як це передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, вимога державного виконавця про зобов'язання надати державному виконавцю належним чином завірену копію акту, що б підтверджував факт поновлення на роботі та забезпечити фактичний доступ є безпідставною, так як вже виконана, а тому вимоги державного виконавця є незаконними.
Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто, дії державного виконавця не відповідають дійсним обставинам справи та її матеріалам, суперечать Закону Укарїни „Про виконавче провадження", а тому є неправомірними.
Судом дані обставини справи не вивчалися та не досліджувалися, що призвело до винесення помилкового рішення.
Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Відмовляючи в позові управління МВС України в Івано-Франківській області суд першої інстанції виходив з того, що статтею 87 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Виходячи з викладеного постанова державного виконавця від 19.08.2009 прийнята державним виконавцем підставно, в межах своєї компетенції, а оскільки боржником є юридична особа розмір штрафу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
При цьому суд з вищенаведених мотивів не приймає до уваги посилання позивача на факт виконання судового рішення про поновлення на роботі. Крім того встановлена судом відсутність посади начальника сектору ГІРФО Галицького РВ УМВСУ, ні відсутність затверджених відповідних функціональних обов'язків, на яку вказує представник позивача не можуть бути причиною невиконання судового рішення. Суд також не приймає до уваги посилання представника позивача на невідповідність даного акту фактичним обставинам справи, так як дане посилання спростовується здобутими в ході судового розгляду доказами, та відсутність у акті підписів понятих, оскільки випадки обов'язкового залучення понятих до проведення виконавчих дій прямо передбачені ст. 15 ЗУ "Про виконавче провадження", якою необхідність присутності понятих при виконанні рішень про поновлення на роботі не встановлена.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, що на виконанні у відповідача по справі перебуває постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2009 року про зобов'язання начальника УМВСУ поновити ОСОБА_1 на службі в ОВС на посаді начальника сектору ГІРФО Галицького РВ УМВСУ з 19.03.2008 року.
Постановою державного виконавця від 18.06.2009 року на підставі виконавчого документу, виданого за вищевказаним судовим рішенням, відкрито виконавче провадження з виконання рішення суду в частині поновлення на роботі. Згідно ст. 24 ЗУ "Про виконавче провадження" державним виконавцем постановою про відкриття - до 25.06.2009 року, а вимогою від 23.07.2009 року - до 30.07.2009 року було встановлено строк для добровільного виконання рішення суду.
На виконання постанови суду позивачем видано наказ від 25.06.2009 року за №77 о/с, відповідно до якого скасовано пункт наказу від 14.03.2008 за №70 о/с в частині звільнення з ОВС ОСОБА_1 В подальшому відповідно до наказу за №96 о/с від 11.08.2009, який позивач вважає наказом про допущення третьої особи до виконання посадових обов'язків, "... ОСОБА_1 слід вважати на посаді, начальника сектору ГІРФО Галицького РВ УМВСУ ...", встановлено посадовий оклад.
Дані обставини згідно ч. 3 ст. 72 КАС України доказування не потребують, як такі, що визнаються сторонами та в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
29.07.2009 року головним державним виконавцем ППВР ДВС ГУЮ в області було здійснено вихід на місце виконання (приміщення сектору ГІРФО Галицького РВ УМВСУ) та складено акт згідно якого ОСОБА_1 до виконання попередніх обов'язків не допущено. На підставі даного акту постановою державного виконавця від 19.08.2009 року на УМВСУ в області, як боржника у виконавчому провадженні, накладено штраф у розмірі 510 грн. за невиконання судового рішення.
В ході виконання судового рішення 21.08.2009 року державним виконавцем начальнику УМВСУ була направлена вимога за №05-12/2599 щодо повного виконання судового рішення.
За наслідками судового розгляду суд погоджується з діями державного виконавця та вищевказаними вимогою і постановою про накладення штрафу з огляду на нижчевикладене.
Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
У відповідності до ч.4 ст.257 КАСУ примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ЗУ "Про виконавче провадження". Відповідно до ст.2 даного Закону примусове виконання рішень судів покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів МЮУ, а відповідно до ст. 20-1 Закону на ППВР ДВС обласних управлінь юстиції - покладається виконання рішень за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, в тому числі і УМВСУ.
Згідно вимог ст.77 ЗУ "Про виконавче провадження", який регулює спірні правовідносини, державний виконавець вправі закінчити виконавче провадження відповідно до п.8 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження" виключно за наявності достатніх даних, що підтверджують фактичне допущення незаконно звільненого працівника до виконання попередніх обов'язків, так як диспозиція вищевказаної статті встановлює, що виконання рішення суду про поновлення на роботі складається не тільки з правового оформлення поновлення на роботі, але і з фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов'язків.
Судом встановлено, що посада начальника сектору ПРФО Галицького РВ УМВСУ, з якої був звільнений ОСОБА_1, ліквідована у.2008 році, та на час поновлення останнього у штатному розписі УМВСУ в Івано-Франківській області відсутня. Трудова книжка ОСОБА_1 кадровою службою позивача не витребувана, запис щодо поновлення до неї не внесено. Робоче місце ОСОБА_1 надано в коридорі адміністративного приміщення УМВСУ біля відділу кадрів, при цьому ні бланків паспортів, ні інших бланків суворої звітності, печаток, штампів, відповідної документації стягувачу не надано. За таких обставин останній на переконання суду позбавлений будь - якої фактичної можливості виконувати попередні посадові обов'язки, які згідно пояснення третьої особи полягали у керівництві сектором, прийомі громадян, їх реєстрації, зняття з реєстрації за місцем проживання, виявлення нелегальних мігрантів, тощо.
Так як в судовому засіданні встановлено, що в порушення вимог ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про виконавче провадження" позивачем по справі третю особу до виконання попередніх обов'язків допущено не було, рішення суду в частині поновлення третьої особи не може вважатись виконаним , тому посилання представника позивача на факт виконання судового рішення не можуть бути взяті судом до уваги.
Таким чином дії державного виконавця щодо спонукання боржника до повного виконання судового рішення, в тому числі і шляхом направлення боржнику оскаржуваної вимоги, не можуть бути визнані протиправними.
Право державного виконавця щодо пред'явлення вимог прямо передбачено ст.ст.6,88 ЗУ «Про виконавче провадження". Відсутність законодавчо встановленої форми вимоги державного виконавця не може свідчити про незаконність самої вимоги, і на думку суду державний виконавець вправі самостійно визначати форму і спосіб вираження вимоги щодо зобов'язання до виконання судового рішення та шляхи доведення її до відома боржника у виконавчому провадженні.
Статтею 87 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Виходячи з викладеного постанова державного виконавця від 19.08.2009 прийнята державним виконавцем підставно, в межах своєї компетенції, а оскільки боржником є юридична особа розмір штрафу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
При цьому суд з вищенаведених мотивів не приймає до уваги посилання позивача на факт виконання судового рішення про поновлення на роботі. Крім того встановлена судом відсутність посади начальника сектору ГІРФО Галицького РВ УМВСУ, ні відсутність затверджених відповідних функціональних обов'язків, на яку вказує представник позивача не можуть бути причиною невиконання судового рішення. Суд також не приймає до уваги посилання представника позивача на невідповідність даного акту фактичним обставинам справи, так як дане посилання спростовується здобутими в ході судового розгляду доказами, та відсутність у акті підписів понятих, оскільки випадки обов'язкового залучення понятих до проведення виконавчих дій прямо передбачені ст. 15 ЗУ "Про виконавче провадження", якою необхідність присутності понятих при виконанні рішень про поновлення на роботі не встановлена.
На підставі наведеного, враховуючи, що дії вчинялись державним виконавцем на виконання рішення суду у повній відповідності з вимогами чинного законодавства, оскаржувані рішення прийняті в межах своєї компетенції та передбачених законом повноважень, позовні вимоги є повністю безпідставними та не можуть бути задоволеними.
А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління МВС України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.2009 року у справі № 2а-2381/09 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий В.В. Ніколін
Судді О.Б. Заверуха
ОСОБА_2