17 жовтня 2011 р. Справа № 7586/11/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
Головуючого судді Каралюса В.М.,
суддів Носа С.П., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любомльському районі Волинської області на постанову Любомльського районного суду Волинської області від 17 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Любомльському районі Волинської області про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -
01.11.2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Любомльському районі Волинської області (далі УПФУ) в якому просив поновити строк з звернення до суду за захистом свого порушеного права; визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплатити йому як дитині війни 30 % мінімальної пенсії за віком; зобов'язати відповідача по справі нарахувати та виплатити йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 жовтня 2007 року по 1 жовтня 2010 року за різницею виплаченої допомоги відповідачем.
Ухвалою Любомльського міського суду Волинської області від 02 листопада 2010 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду за період з жовтня 2007 року по жовтень 2009 року включно. Адміністративний позов ОСОБА_1 до УПФУ про визнання дій протиправними та покладення обов'язку нарахувати і виплатити недоплачену соціальну допомогу дитині війни за період з жовтня 2007 по жовтень включно залишено без розгляду.
Постановою Любомльського міського суду Волинської області від 17 листопада 2010 року позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність УПФУ щодо не нарахування ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з листопада 2009 року по жовтень 2010 року включно. Зобов'язано УПФУ здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і провести відповідні виплати за період з листопада 2009 року по жовтень 2010 року включно з урахуванням здійснених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Зазначена постанова мотивована тим, що відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком, вимоги позивача є законними, а тому судом першої інстанції відновлено порушене право останнього.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, УПФУ подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджується Верховною радою України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, тому будь-яких порушень законодавства з боку відповідача не вбачається.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.1 п.2 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних міркувань.
В силу норми ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції, при винесенні ухвали від 02 листопада 2010 року, помилково застосував норму процесуального права, передбачену ст. 99 КАС України в редакції до 07.07.2010 року, згідно якої встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду, проте така на момент звернення позивача до суду діяла в редакції Закону України від 07.07.2010 р. N 2453-VI та для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановила шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В силу вимог ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Проте колегія суддів вважає, що посилання позивача на похилий вік та стан здоров'я не є достатніми підставами для поновлення строку на звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Жодних інших підстав для поновлення строку на звернення до суду колегія суддів не вбачає. Відтак, позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, оскільки звернувся з позовом лише 01.11.2010 року.
Оскільки стосовно ненарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати піврічний строк звернення до суду.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України в редакції Закону України від 07.07.2010 р. N 2453-VI та залишення без розгляду позовних вимог позивача в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за період до 30.04.2010 року.
Разом з тим, колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період починаючи з 01.05.2010 р. по 01.10.2010 р., оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необгрунтованими.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.
Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування ним обставин, які мають значення для справи та невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Відтак, ухвала від 02.11.2010 року та постанова від 17.11.2010 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови.
Керуючись ст. 195, 197, п.3 ч.1 ст. 198, п.1,3,4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любомльському районі Волинської області задовольнити частково.
Ухвалу Любомльського районного суду Волинської області від 02 листопада 2010 року та постанову Любомльського районного суду Волинської області від 17 листопада 2010 року у справі № 2а-213/10 - скасувати та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Любомльському районі Волинської області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги в періоди з 01.10.2007 р. до 30.04.2010 року залишити без розгляду.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Любомльському районі Волинської області в частині відмови в нарахуванні та виплаті на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Любомльському районі Волинської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум починаючи з 01.05.2010 року по 01.10.2010 року включно.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.М. Каралюс
суддя С.П. Нос
суддя Р.М. Шавель