11 жовтня 2011 р. Справа № 49880/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді - Заверухи О.Б.,
суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.
з участю секретаря судового засідання - Янош М.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУ МВС України у Львівській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУ МВС України у Львівській області в якому просив: поновити його на посаді міліціонера оперативної роти батальйону міліції особливого призначення «Беркут»; зобов'язати відповідача провести нарахування заробітної плати за весь час вимушеного прогулу і провести виплату цієї суми з дня звільнення 27 липня 2010 року по день постановлення рішення по справі; стягнути з відповідача в його користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що оскаржуваний наказ №231 о/с від 26.07.2010р. було прийнято з порушенням вимог законодавства, а відтак, його позовні вимоги є законними та обґрунтованими.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 у зв'язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що звільнення позивача проведено у відповідності з вимогами чинного законодавства, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Так, зазначає про помилкове застосування судом першої інстанції п. 68 ОСОБА_2 про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ та неправильну оцінку показів свідків з приводу тиску на нього керівництва при написанні рапорту про звільнення.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.07.2010 року ОСОБА_1 подано на ім»я начальника ГУ МВС України у Львівської області рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням у зв'язку із сімейними обставинами.
19.07.2010 року на підставі рапорту ОСОБА_1 на ім»я начальника ГУ МВС України у Львівської області за підписом в.о. командира БМОП «Беркут» при ГУ МВС України Львівській області ОСОБА_3 винесено подання про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ міліціонера оперативної роти БМОП «Беркут» за власним бажанням.
Наказом начальника ГУ УМВС України у Львівській області №231 о/с від 26.07.2010 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п. 63 «ж» (за власним бажанням) ОСОБА_2 про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшину міліції ОСОБА_1, міліціонера оперативної роти батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУМВС, з 27 липня 2010 року, виплативши йому грошову компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 1 січня по 27 липня 2010 року.
Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ відбулося у відповідності з вимогами чинного законодавства України.
Проте, колегія суддів з обґрунтованістю такого висновку не погоджується, вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, має місце порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи з наступних підстав.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені ОСОБА_2 про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.
Відповідно до підпункту «ж» пункту 63 вказаного ОСОБА_2, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Пунктом 68 ОСОБА_2, передбачено, що такі особи попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Встановивши, що 19 липня 2010 року позивач подав рапорт про звільнення за власним бажанням, а наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 26 липня 2010 року № 231 о/с його звільнено зі служби на підставі підпункту «ж» пункту 63 ОСОБА_2 про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що суб'єктом владних повноважень дотримані вимоги пункту 68 ОСОБА_2 про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР щодо строків звільнення зі служби.
ОСОБА_2 встановлено, що даті звільнення має передувати не менше трьох місяців з часу подачі рапорту про звільнення зі служби за особистим проханням й не передбачено скорочення цього строку.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В даному випадку, звільнивши позивача зі служби за особистим проханням, без встановлення поважних причин, що перешкоджали виконанню службових обов'язків та до закінчення встановленого ОСОБА_2 строку, суб'єкт владних повноважень діяв всупереч вимогам законодавства і таке звільнення не можна визнати законним.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованою позовну вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня його незаконного звільнення.
В той же час, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про спричинення йому моральної шкоди в розмірі 5000 грн., оскільки такі не підтверджені жодними доказами.
Крім того, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУ МВС України у Львівській області, оскільки такий не є суб'єктом владних повноважень в розумінні КАС України, а відтак, провадження в справі в частині позовних вимог до батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУ МВС України у Львівській області підлягає закриттю.
Керуючись п.1 ч. 1 ст. 157, ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року по справі № 2а-1638/11 - скасувати та прийняти нову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ УМВС України у Львівській області № 231 о/с від 26.07.2010 року про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п. 63 «ж» (за власним бажанням) ОСОБА_2 про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшини міліції ОСОБА_1, міліціонера оперативної роти батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУМВС, з 27 липня 2010 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді міліціонера оперативної роти батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУ МВС України у Львівській області з дня незаконного звільнення - з 27 липня 2010 року.
Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення - з 27 липня 2010 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 до батальйону міліції особливого призначення при ГУ МВС України у Львівській області провадження у справі закрити.
Постанова апеляційного адміністративного суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення в його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягає до негайного виконання.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :О.Б. Заверуха
Судді : В.М. Багрій
ОСОБА_4
Повний текст постанови
виготовлений та підписаний
12.10.2011 року