05 жовтня 2015 року м. Львів Справа №463/5104/15-а
Провадження №2-а/463/195/15
Личаківський районний суд м. Львова
в складі головуючого судді Головатого Р. Я.
при секретарі судових засідань ОСОБА_1
з участю представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
перекладача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Львівського прикордонного загону Західного Регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянки ОСОБА_5 ОСОБА_3 про примусове видворення іноземця за межі території України, -
встановив:
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просить суд постановити рішення про примусове видворення громадянки ОСОБА_5 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про примусове видворення іноземця за межі території України.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач діючи у складі групи осіб вчинила незаконне, поза межами пунктів пропуску, перетинання державного кордону із України в ОСОБА_6 на ділянці відділу прикордонної служби «Морозовичі», в районі 844 прикордонного знаку, на території Поромівської сільської ради, Іваничівського району, Волинської області, внаслідок чого, 30.09.2015 року була затримана представниками прикордонної варти ОСОБА_6. 30.09.2015 року громадянка ОСОБА_5 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 була передана на територію України на підставі ст. ст. 3,5 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством «Про реадмісію осіб». 02.10.2015 року Іваничівським районним судом Волинської області громадянку ОСОБА_5 ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Підставою для примусового видворення відповідача вважає те, що у останньої відсутні необхідні кошти для придбання проїзних документів, відсутні документи на право перебування на території України, відсутні на території України родинні зв'язки, а також наявний відкритий намір нелегальним шляхом потрапити до країн Західної Європи, що дозволяє зробити висновок, що відповідач ухилятиметься від виїзду за межі території України. З наведених вище мотивів, змушений звернутись до суду із згаданим позовом, обґрунтованість якого вважає доведеною.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні вищенаведеним та просить позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні пояснила, що прибула на територію України не легально та не легально намагалась мігрувати до ОСОБА_6, однак в країні, куди її хочуть видворити, внаслідок внутрішнього збройного конфлікту існує загроза за ознаками віросповідання її життю. Тому, просить в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.
Згідно ч. 4 ст. 50 КАС України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України.
Постановою Іваничівського районного суду Волинської області від 02.10.2015р. в діях відповідача встановлено подію та склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст. 204-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
За правилами ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Рішенням начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження Львівського прикордонного загону від 03.10.2015р. примусово повернуто відповідача за межі України та зобов'язано її покинути територію України до 15.10.2015р.
В той же час, закріплений законодавцем в ст. 30 Закону інститут примусового видворення не є абсолютним та безумовним правом держави на депортацію особи до країни її походження, і виправдане обмеження держави в реалізації цього права походить з ідеї про те, на скільки інтереси людини, її життя і здоров'я, що у світовій спільноті визнається найвищою соціальною цінністю, переважають над внутрішньодержавними інтересами.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн де в тому числі, їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя.
Відповідач, після ознайомлення із текстом рішення про її примусове видворення, яке перекладено на зрозумілу для неї арабську мову зазначила, що не може повернутись до ОСОБА_5 через побоювання за власне життя. Аналогічні пояснення надано нею в судовому засіданні.
Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, основним завданням якого є захист інтересів біженців у різних країнах світу, в жовтні 2014р. висловило свою позицію стосовно примусового повернення осіб до ОСОБА_5. Верховний комісар ООН в даній позиції порушує перед Державами питання про утримання від вчинення дій з примусового видворення до тих пір, поки в цій країні не настане суттєве покращення вкрай змінної та нестабільної ситуації та не настане реальне дотримання прав людини і громадянина.
При такій обстановці, Верховний комісар ООН наголошує, що особи, які мігрували з ОСОБА_5, вірогідно, відповідають критеріям статусу біженця, який закріплено в Конвенції про статус біженця 1951р., до якої приєдналась Україна 10.01.2002р., прийнявши відповідний Закон № 2942-ІІІ, і у випадку, якщо така особа за приписами національного законодавства не відповідає згаданим критеріям, Державам слід забезпечити цю особу додатковими формами захисту.
Особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визнається особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
У справі яка розглядається відповідач хоч і прибула в Україну нелегально з наміром подальшої міграції в країни Європейського Союзу, проте, в розумінні ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вважається особою, життю та здоров'ю якої в країні походження - ОСОБА_5, загрожує небезпека внаслідок внутрішнього збройного конфлікту, що існує в цій державі.
За вищевказаних обставин та у відповідності до ст. 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яка кореспондується зі ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», незважаючи на те, що відповідач прибула на територію України не легально та не має статусу біженця, однак, діючи в найвищих інтересах людини та громадянина, суд приходить до висновку, що відповідача не може бути примусово видворено, тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 69-71, 86, 159-163, 167, 183-5 КАС України, -
постановив:
в задоволенні позову Львівського прикордонного загону Західного Регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянки ОСОБА_5 ОСОБА_3 про примусове видворення іноземця за межі території України - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку в п'ятиденний строк з дня її проголошення.
Суддя: Р.Я. Головатий