24 січня 2012 р. Справа № 88377/09
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Олендера І.Я.,
суддів Каралюса В.М., Улицького В.З.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року по справі № 2а-2713/09/0907 за позовом Суб'єкту підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 до Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Івано-Франківській області про визнання нечинною постанову про застосування фінансових санкцій за №068704 від 08.09.2009 року,-
У вересні 2009 року позивач - СПДФО ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Івано-Франківській області про визнання нечинною постанову про застосування фінансових санкцій за №068704 від 08.09.2009 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює виробництво залізобетонних виробів для будівництва, у трудових відносинах з ним перебуває ОСОБА_2, який працює водієм. 26.08.2009 року водій ОСОБА_2 здійснював вантажні перевезення для потреб позивача автомобілем марки КРАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить позивачу. Відповідачем здійснено перевірку автомобіля під час перевезення вантажу, під час якої невірно встановлено, що автомобілем здійснено надання послуг з перевезення вантажу, про що складено акт за № 130495 від 26.08.2009 року, у зв'язку з чим 08.09.2009 року за №068704 відповідач прийшов до невірного висновку про порушення позивачем абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та постановою про застосування фінансових санкцій за №068704 року застосував до позивача фінансові санкції в розмірі 1700 гривень. Вважає такі дії відповідача протиправними, а постанову про застосування фінансових санкцій за №068704 від 08.09.2009 року такою, що підлягає скасуванню.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року позовні вимоги було задоволено.
Зазначена постанова мотивована тим, що відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» про необхідність ліцензійної картки транспортного засобу для здійснення вантажних перевезень поширюється на суб'єктів, які є вантажними перевізниками та здійснюють такі перевезення на підставі цивільно-правової угоди про надання послуг з перевезення вантажів. Оскільки підприємець ОСОБА_1 здійснював перевезення вантажу для власних потреб, то на нього дія вказаної статті не поширюється.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - Територіальне управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме під час перевірки встановлено, що водій ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу без обов'язкових документів - ліцензійної картки, товарно-транспортної накладної та належно оформленою дорожнього листа, а саме відсутня відмітка лікаря про проходження перед рейсовою медичною огляду водія.
В зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч.1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатніми для розгляду даної справи.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.08.2009 року державними інспекторами територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Івано-Франківській області здійснено рейдову перевірку, під час якої перевірений автомобіль марки КРАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить приватному підприємцю ОСОБА_1 Перевіркою встановлено, що водій ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу без ліцензійної картки, товарно-транспортної накладної та належно оформленого дорожнього листа, а саме - відсутня відмітка лікаря про проходження перед рейсового медичного огляду водія, чим порушив статтю 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Виявлені порушення зафіксовані в акті за № 130495 від 26.08.2009 року. Позивач про розгляд справи був повідомлений рекомендованим листом із повідомленням від 27.08.2009 року за №09-3-20/3801. За наслідками розгляду вказаного акту, за вчинене правопорушення, 08.09.2009 року винесено постанову за №068704 про застосування фінансових санкцій в розмірі 1700 гривень. У передбачений строк сума застосованих фінансових санкцій в розмірі 1700 гривень позивачем добровільно не була сплачена.
Задовольняючи позов суд першої інстанції покликався на те, що ст. 3 Закону України «Про автомобільний транспорт» регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень. Відповідно частини 1 статті 47 Закону України «Про автомобільний транспорт» до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
Так, згідно абзаців 1, 2 частини 5 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що водій ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу для власних потреб приватного підприємця ОСОБА_1 при здійсненні ним своєї підприємницької діяльності. Вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» про необхідність ліцензійної картки транспортного засобу для здійснення вантажних перевезень поширюються на суб'єктів, які є вантажними перевізниками та здійснюють такі перевезення на підставі цивільно-правової угоди про надання послуг з перевезення вантажів.
Суд апеляційної інстанції погоджується із тим висновком суду першої інстанції, що зазначені вимоги на позивача, який здійснює перевезення вантажу для власних потреб не поширюються. Також судом було встановлено, що водій позивача під час здійснення перевезення вантажу мав у наявності документи, які є підставою для здійснення перевезення для власних потреб позивача, а тому, відображені в акті №130495 від 26.08.2009 року порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідачем здійснено помилково. Саме тому вірно було зазначено, що застосування фінансових санкцій до позивача передбачених статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є неможливим, оскільки даною статтею встановлена відповідальність автомобільних перевізників, яким не є позивач.
Окрім цього, суд правильно вказав на помилковість висновку відповідача про здійснення водієм ОСОБА_2 керування автомобілем без перед рейсового медичного огляду водія, оскільки встановлено, що обстеження водія ОСОБА_2 здійснював лікар ОСОБА_3, в обов'язки якого входило проводити медичний огляд водіїв перед випуском на лінію та який здійснював такі обов'язки на підставі договору укладеним між ним та позивачем, що підтверджуються копією журналу щозмінного передрейсового та післярейсового медичного оглядів водіїв та відміткою в шляховому листі за №04-08-09.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206,254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року по справі № 2а-2713/09/0907 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: В.М.Каралюс
ОСОБА_4