24 січня 2012 р. Справа № 77583/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Олендера І.Я.
суддів: Каралюса В.М., Улицького В.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Управління по контролю за виконанням судових рішень Державного департаменту України з питань виконання покарань ОСОБА_2 про визнання рішення неправомірним та зобов'язанням вчинити певні дії,-
Позивач, звернувся до суду з адміністративним позовом про відміну прийнятого відповідачем рішення про відмову в задоволенні його прохання про переведення в місця позбавлення волі Донецької області, яка викладена в листі Державного департаменту України з питань виконання покарань № 17-2295 від 05 квітня 2007 року та зобов'язати відповідача виконати передбачене ч. 1 ст. 93 КВК України правило в частині направлення (переводу) його в виправну колонію № 52 Донецької області за місцем проживання сім'ї, близьких родичів, адвоката.
Постановою Рівненського окружного суду від 10 січня 2008 року в задоволені позову ОСОБА_1 - відмовлено, за безпідставністю позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятою постановою позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову якою задоволити позов повністю.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд проведено в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю доповідача суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглядаючи даний спір в порядку адміністративного судочинства.
Так, відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно п.1 ч.1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму (редакції Закону чинній на час прийняття оскаржуваної ухвали).
Згідно п.2 ч.2 ст.17 КАС України визначено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства (редакції Закону чинній на час прийняття оскаржуваної ухвали).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач оскаржує дії начальника Управління по контролю за виконанням судових рішень Державного департаменту України з питань виконання покарань ОСОБА_2, якими він відмовив вжити заходів щодо переведення позивача для подальшого відбуття покарання у виправній колонії в межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання та місця проживання його родичів.
Відповідно до ч.2 ст.93 Кримінально-виконавчого кодексу України переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.
Відповідно до п.1 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженого Указом Президента України від 31.07.1998 р. №827/98, чинного на момент подання позову та прийняття суддею оскаржуваної постанови, Державний департамент України з питань виконання покарань є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно з п.4.12 Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16.12.2003 р. №261, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.12.2003 р. №1270/8591 звернення засуджених осіб та інших громадян з питань розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому законодавством, цією Інструкцією, Положенням про комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положенням про Апеляційну комісію Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, та Інструкцією про порядок розгляду звернень громадян, їх особистого прийому в органах та установах виконання покарань.
Про результати розгляду заяв та скарг іншим громадянам надається письмова відповідь, а засудженому оголошується під розпис.
Згідно з п. 2 Положення про комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16.12.2003р. №261 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2003р. «1271/8592, засуджених до позбавлення волі, рішення про переведення засуджених для дальшого відбування покарання в іншу виправну колонію приймає вказана комісія (Регіональна комісія), а відповідно до п.7 даного Положення рішення комісії, яке оскаржується заявником, виноситься на повторний розгляд за вказівкою начальника територіального органу управління Департаменту.
Відповідно до п.2 Положення про Апеляційну комісію Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженого наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 16.12.2003р. №261, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 30.12.2003р. №1272/8593, одним із завдань Апеляційної комісії є розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи до іншої згідно з вимогами частини другої статті 93 та статей 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу та інших законів України.
Відповідно до п.11 та 12 цього ж Положення рішення Апеляційної комісії, яке оскаржується заявником, подається на розгляд Голові Департаменту, який може його скасувати та направити на новий розгляд.
Таким чином, порядок вирішення питання переведення засуджених до довічного позбавлення волі з однієї виправної колонії до іншої, а також порядок оскарження рішень компетентних органів з цього приводу регламентується, спеціальним законодавством України, тому рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень з питань переведення засуджених до іншої виправної колонії не можуть бути оскарженими до суду в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки розв'язання зазначених питань стосується виконання вироку суду та відповідно до ст.ст. 407, 409, 411 КПК України є однією з стадій кримінального процесу, їх вирішення можливе в порядку кримінального судочинства.
Згідно п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, що дає підставу для скасування постанови суду першої інстанції та закриттю провадження у даній справі.
Колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку кримінального судочинства.
Керуючись ст. ст. 157, 160, 197, п. 4 ч.1 ст.198, ст.203, п.5 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2008 року у справі 2-а-43/08/1770 - скасувати та провадження у справі закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий : Олендер І.Я.
Судді : Каралюс В.М.
ОСОБА_3