24 жовтня 2011 р. Справа № 84041/09
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,
У червні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова (далі - УПФ України у Галицькому районі м. Львова) нарахувати та виплатити йому недоплачену щомісячну надбавку до пенсії, як дитині війни, за 2006-2008 рр. з урахуванням компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2009 року вказаний позов задоволено частково та зобов'язано УПФ України у Галицькому районі м. Львова нарахувати і виплатити позивачу передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України у Галицькому районі м. Львова просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, був невизначений порядок обчислення спірної доплати та його розмір. Просить врахувати, що встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що він належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 рр., якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, відмова УПФ України у Галицькому районі м. Львова у проведенні нарахування і виплати позивачу щомісячної надбавки у вищезазначеному розмірі за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року є протиправною. Строк звернення до суду з даним адміністративним позовом підлягає поновленню, оскільки пропущений позивачем з поважних причин.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007-2008 рр., мав право на отримання підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Законів України про Державний бюджет на 2007-2008 рр., якими було зупинено (обмежено) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Разом із тим, при вирішенні адміністративного позову ОСОБА_1 судом першої інстанції безпідставно не враховано, що згідно із ч.2 ст. 99 КАС України у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції).
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з даним адміністративним позовом звернувся до суду 19 червня 2009 року, тобто з пропущенням встановленого законом річного строку звернення до суду.
Достатніх об'єктивних та поважних причин, які б позбавляли можливості звернутися за захистом своїх порушених прав до суду з часу прийняття 09 липня 2007 року Конституційним Судом України рішення за № 6-рп/2007, позивачем не наведено, а відтак апеляційний суд вважає належним чином невмотивованим і безпідставним висновок суду першої інстанції про необхідність поновлення строку звернення до суду у даній справі.
За таких обставин та виходячи із встановленого законом річного строку звернення до адміністративного суду, на застосуванні якого наполягав відповідач (а.с. 15-16), суд апеляційної інстанції приходить до переконання про підставність адміністративного позову ОСОБА_1 лише за період з 19 червня по 31 грудня 2008 року.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі управління у Галицькому районі м. Львова, відповідний обов'язок судом першої інстанції правильно покладено на відповідача у справі.
Правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі апеляційний суд не вбачає.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та до уваги не приймаються.
Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивача судом першої інстанції було допущено істотне порушення норм процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується колегією суддів виходячи з положень ст. 94 КАС України, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України і Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова задовольнити частково.
Постанову Сихівського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2009 року у справі № 2а-866/09 у частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 скасувати і прийняти у цій частині нову постанову, якою вимоги позивача задовольнити частково.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова здійснити нарахування та виплату позивачу ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за період з 19 червня по 31 грудня 2008 року з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 1 (одну) грн. 70 коп. судового збору.
У іншій частині постанову Сихівського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2009 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Сапіга
ОСОБА_2