Ухвала
23 вересня 2015 рокуМ. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Горелкіної Н.А.,
суддів: Євграфової Є.П., Писаної Т.О.,Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Хмельницького району в інтересах комунального підприємства «Комунальник» «СБ», Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 червня 2015 року,
У квітні 2015 року прокурор Хмельницького району в інтересах комунального підприємства «Комунальник» «СБ» (далі - КП «Комунальник» «СБ») та Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача шкоду у розмірі 10 753,16 грн, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою оператору очисних споруд ОСОБА_7 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, та моральну шкоду.
В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_6, перебуваючи на посаді директора КП «Комунальник» «СБ», наказом від 28 вересня 2012 року № 70 незаконно звільнив з посади оператора очисних споруд ОСОБА_7 у зв'язку із невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я.
Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 29 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 15 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь КП «Комунальник» «СБ» на відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу, 10 253,16 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що ОСОБА_6, перебуваючи на посаді директора КП «Комунальник» «СБ», наказом № 70 від 28 вересня 2012 року звільнив з посади оператора очисних споруд ОСОБА_7 у зв'язку з його невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2013 року ОСОБА_7 поновлено на роботі на посаді оператора очисних споруд, наказ від 28 вересня 2012 року № 70 про звільнення скасовано. Стягнуто з КП «Комунальник» «СБ» на користь ОСОБА_7 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 253,16 грн та 500 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2013 року вказане рішення місцевого суду залишено без змін.
16 серпня 2013 року постановою районного відділу Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження № 39390599 за виконавчим листом, виданим 22 квітня 2013 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, про стягнення з КП «Комунальник» «СБ» 10 753,16 грн на користь ОСОБА_7
28 жовтня 2013 року кошти у розмірі 11 878,47 грн були перераховані підприємством на депозитний рахунок районного відділу Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор пропустив передбачений ч. 3 ст. 233 КЗпП України річний строк звернення до суду, оскільки заподіяння відповідачем при виконанні трудових обов'язків шкоди було встановлено у 2013 році, а з відповідним позовом прокурор звернувся до суду - 02 квітня 2015 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд вважав, що позовна давність не пропущена, оскільки прокурору Хмельницького району про завдання відповідачем шкоди КП «Комунальник «СБ» стало відомо лише у лютому 2015 року, таким чином, перебіг позовної давності необхідно рахувати саме з цієї дати.
З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснено, що судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233
Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).
Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 01 липня 2015 року (справа № 6-178цс15).
У справі, що переглядається, прокуратурою пред'явлено позов в інтересах КП «Комунальник» «СБ», Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, яким було відомо про порушення їхніх прав ще у 2013 році. Незважаючи на це, апеляційний суд фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з березня 2015 року - після отримання прокурором відповідної інформації від КП «Комунальник» «СБ».
Таким чином, висновок місцевого суду про пропуск позивачем передбаченого ст. 233 КЗпП України строку позовної давності є правильним, а тому апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 червня 2015 року скасувати.
Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 29 квітня 2015 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.А. Горелкіна
Судді: Є.П. Євграфова
Ю.Г. Іваненко
Т.О. Писана
О.М. Ситнік