Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" вересня 2015 р.Справа № 922/4893/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.
розглянувши справу
за позовом Публічного АТ "Харківгаз", м. Харків
до ФОП ОСОБА_1, м. Чугуїв
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Уманський Р.В., довіреність № 2642 від 13.07.2015 року;
відповідача - не з'явився,
Публічне АТ "Харківгаз" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 30389,62 грн. заборгованості, пеню в сумі 9071,03 грн., З % річних в сумі 457,43 грн., інфляційні в сумі 10876,55 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 04.07.12р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
25.09.15р. представник позивача надав клопотання з документами для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 28.09.15р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 28.09.15р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою органу поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Виходячи з вищенаведеного, оскільки ухвала господарського суду про порушення провадження у справі направлялась на адресу, яка вказана у витягу з ЄДР щодо ФОП ОСОБА_1 (а.с. № 39-40), суд вважає відповідача таким, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у суді.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Справа розглядається згідно ст. 75 ГПК України, за наявними матеріалами у справі, оскільки відзив не надано до суду.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
01.11.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Харківгаз" в особі Чугуївської філії (далі - ПАТ "Харківгаз", позивач, постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач, споживач) було укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом (далі - договір).
Відповідно до предмету договору постачальник протягом 2013 р. зобов'язувався здійснити споживачу постачання природного газу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач зобов'язався оплатити постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 2.6 договору послуги з постачання газу документально оформлюються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється згідно з даними вузлів обліку визначених у додатку 1 до договору.
Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником (п. 2.9. договору).
Так, 28.02.2015 р. між ФО-П ОСОБА_1 та ПАТ "Харківгаз" було складено акт приймання-передачі природного газу, відповідно до якого у лютому 2015 р. ПАТ "Харківгаз" передало, а ФО-П ОСОБА_1 прийняла 5,035 тис. куб. м природного газу, вартість якого складає 37624,74 грн.
30.04.2015 р. між ФО-П ОСОБА_1 та ПАТ "Харківгаз" було складено акт приймання - передачі природного газу, відповідно до якого у квітні 2015 р. ПАТ "Харківгаз" передало, а ФОП ОСОБА_1 прийняла 0,347 тис. куб. м природного газу, вартість якого складає 3368,68 грн.
Відповідно до п. 4.6 договору оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими платежами з розрахунку договірного обсягу постачання газу згідно з додатком 2.
Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці (п.4.6.2. договору).
У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (п.4.6.3. договору).
Пункт 4.7. договору передбачає, що оплата вартості послуг з постачання газу за договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника.
Позивач згідно вимог договору надав відповідачеві послуги в повному обсязі у лютому та квітні 2015 р., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додаються до позовної заяви, які підписані сторонами, але відповідач на теперішній час не оплатив надані послуги в розмірі 30389,62 грн.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані позивачем та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив суму заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 30389,62 грн. заборгованості, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до п. 6.2.2 договору в разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла з період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 9071,03 грн.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.13р.№ 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.
Судом перевірено строк нарахування пені та встановлено, що задоволенню підялгає пеня в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 457,43грн. та інфляційних втрат в розмірі 10876,55 грн., суд зазначає таке.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 457,43 грн.
Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 10876,55 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 10876,55 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.ст.44- 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6,8,19,124,129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 526, 546, 549, 598, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197, 232 Господарського кодексу України; ст.ст.1, 4, 12, 32, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) на користь ПАТ "Харківгаз" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1 рахунок № 2600508424 АБ "Клірінговий дім" м. Київ МФО 300647, код 03359500) 30389,62 грн. заборгованості, пеню в сумі 9071,03 грн., З % річних в сумі 457,43 грн., інфляційні в сумі 10876,55 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 05.10.2015 р.
Суддя Л.В. Шарко