ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.09.2015Справа № 910/23892/15
За позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотрек»
про стягнення 16 109, 87 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Калінчук В.В.
від відповідача: не з'явились
Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотрек» про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 6 542, 74 грн., а також 9 567, 13 грн. - пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди № 4867 від 01.02.2010 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/23892/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.09.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
При цьому, суд відзначає, що ухвала суду направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача.
Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 28.09.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням Київської міської ради від 01.03.2001 р. № 217/1194 "Про створення Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд", шляхом реорганізації Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" було створено Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд".
Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.11.2001 р. № 2419 "Про будинки комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" будинок № 10 по вул. Борщагівській закріплено за Комунальним підприємством "Спецжитлофонд" на праві повного господарського відання, як будинок маневреного фонду.
01.02.2010 р. між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технотрек» укладено договір оренди житлового приміщення № 4867, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти квартиру ¹ 58 у будинку ¹ 10 по вул. Борщагівській у місті Києві, загальною площею 32, 90 кв.м. та сплачувати орендну плату.
Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. договору орендна плата встановлюється у розмірі 361, 90 грню на місяць. Орендні платежі сплачуються відповідачем щомісячно др. 10-го числа поточного місяця на рахунок позивача (без виставлення рахунків).
Згідно з п. 6.3. договору за несвоєчасне внесення орендних платежів відповідач сплачує пеню із розрахунку 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 5.1. умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли з 01.12.2009 р. до 31.2010 р.
Договір, відповідно до п. 5.2., може бути продовжений за згодою позивача, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, від відповідача надійшло звернення з проханням пролонгації договору.
За актом приймання-передачі позивач передав, а відповідач - прийняв у тимчасове користування квартиру ¹ 58 у будинку ¹ 10 по вул. Борщагівській у місті Києві, загальною площею 32, 90 кв.м.
Додатковими угодами № 1 від 12.04.2010 р., № 2 від 20.10.2010 р. та № 3 від 18.04.2010 р. строк дій договору оренди № 4867 від 01.02.2010 р. продовжувався та встановлений до 30.09.2011 р.
При цьому позивач зазначає, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2015 р. у справі № 910/15356/14 встановлено факт продовження дії договору з 01.10.2011 р. до 31.03.2012 р., з 01.04.2012 р. до 30.09.2012 р., з 01.10.2012 р. до 31.03.2013 р., з 01.04.2013 р. до 30.09.2013 р., 01.10.2013 р. до 31.03.2014 р., з 01.04.2014 р. до 30.09.2014 р.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем допущено порушення зобов'язання за договором оренди № 4867 від 01.02.2010 р. щодо сплати орендних платежів, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 6 542, 74 грн. за період з 01.05.2014 р. до 30.06.2015 р. яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері оренди державного та комунального майна, термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зі змісту ст.ст. 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 17. ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
В контексті наведених норм про припинення договору оренди будь-якій із сторін достатньо заявити протягом місяця після закінчення терміну дії договору. Тому, будь-яке документальне підтвердження факту здійснення такої заяви на адресу контрагента припиняє договір оренди, без урахування того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, які надсилаються, а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення-заяви орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.
Слід відзначити, що у постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2015 р. у справі № 910/15356/14 за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотрек» про стягнення 13 298, 11 грн. встановлено що договір оренди № 4867 від 01.02.2010 р. автоматично пролонговувався в порядку ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з 01.10.2011 р. до 31.03.2012 р., з 01.04.2012 р. до 30.09.2012 р., з 01.10.2012 р. до 31.03.2013 р., з 01.04.2013 р. до 30.09.2013 р., 01.10.2013 р. до 31.03.2014 р., з 01.04.2014 р. до 30.09.2014 р.
При цьому, в матеріалах даної справи відсутні докази звернення відповідача до Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» щодо припинення договору оренди або фактичного повернення приміщення, а відтак - суд дійшов висновку, що договір оренди № 4867 від 01.02.2010 р. автоматично пролонгований з 01.10.2014 р. до 31.03.2015 р., а також з 01.04.2015 р. до 30.09.2015 р.
Доказів зворотнього суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні норми закріплені також і в Господарському кодексу України.
Так, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.
За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідач правом надання відзиву не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів виконана грошових зобов'язань за договором оренди № 4867 від 01.02.2010 р. не надав, доказів наявності об'єктивних причин неможливості виконання грошових зобов'язань не надав.
Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 6 542, 74 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотрек» пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 9 567, 13 грн.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно розрахунку позивача за період з 11.05.2015 р. до 11.07.2015 р. розмір пені становить 9 567, 13 грн.
Перевіривши правильність нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, судом встановлено, що останнім допущено помилку в методиці розрахунку.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, відповідно до розрахунку суду, здійсненого у відповідності до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та Господарського кодексу України розмір пені становить 1 043, 16 грн.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати по сплаті судового бору при частково задоволені позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час, приймаючи до уваги, що у даному випадку судовий збір сплачений за мінімальною ставкою, суд покладає його на відповідача у повному обсязі.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотрек» (01033, м. Київ, вул. Чапаєва, 7-Б, код ЄДРПОУ 31238593), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34, код ЄДРПОУ 31454734) заборгованість у розмірі 6 542, 74 (шість тисяч п'ятсот сорок дві грн. 74 коп.) грн., 1 043, 16 (одна тисяча сорок три грн. 16 коп.) грн. пені та 1 827, 00 (одна тисяча сімсот двадцять сім грн. 00 коп.) грн. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 05.10.2015 р.
Суддя Пригунова А.Б.