ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.09.2015Справа №910/23156/15
За позовом Заступника військового прокурора Чернігівського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1
до Корпорації “Таско”
про стягнення 372 585,06 грн.
Суддя О.С. Комарова
Представники сторін:
від процесуального позивача: Тимко В.В. (за посвідченням);
від позивача: Глазунов М.Ю. (представник за довіреністю);
від відповідача: Полонська А.Б. (представник за довіреністю).
В судовому засіданні 29 вересня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Заступник військового прокурора Чернігівського гарнізону Центрального регіону України в особі Військової частини НОМЕР_1 , 02 вересня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою 14-3270 вих-15 від 31.08.2015 року до відповідача, Корпорації «Таско», про стягнення заборгованості в сумі 372 585,06 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем всупереч умов укладеного договору № 1 від 08.01.2014 про надання послуг по зберіганню боєприпасів та їх елементів не було оплачено надані позивачем послуги зберігання, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за вказаним правочином.
Ухвалою суду від 04.09.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/23156/15 та призначено розгляд справи на 29.09.2015 року.
Через відділ діловодства суду 29.09.2015 року від процесуального позивача надійшли додаткові документи, які було долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 29.09.2015 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
08 січня 2014 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - позивач, зберігач) та Корпорацією “ТАСКО” (далі - відповідач, поклажодавець) (разом - сторони), укладено Договір № 1 про надання послуг по зберіганню боєприпасів та їх елементів (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір) відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого поклажодавець доручає зберігачу, а зберігач бере на себе зобов'язання надати послуги по зберіганню 23 мм патронів в кількості 1551883 од./1108,48 т. на виконання умов договору від 06.10.2009 № 274/п/7-09, додаткової угоди від 21.01.2011 № 3 та розпорядження КМУ від 02.03.2010 № 383-р (договір комісії). Сума договору складає 35,00 грн. без ПДВ за 1 тону в місяць зберігання боєприпасів та їх елементів.
Умовами п.п. 2.1.1, 2.1.5 Договору встановлено, що зберігач приймає на себе наступні зобов'язання: здійснювати зберігання боєприпасів та їх елементів, які не перевищують встановлені нормативи за рахунок коштів поклажодавця, надавати можливість отримувати зі зберігання боєприпаси та їх елементи за вимогою (завданням) з дозволу поклажодавця.
Відповідно до п. 2.2.2 Договору поклажодавець зобов'язався сплатити зберігачу вартість наданих послуг у відповідності до умов даного договору.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що поклажодавець зобов'язується сплачувати вартість послуг по зберіганню боєприпасів та їх елементів зберігачу в 10-денний термін з дня затвердження сторонами акту виконаних робіт та отримання рахунку на оплату цих послуг.
Відповідно до п. 6.1 Договору Договір набирає чинності з 30.12.2013 до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На виконання договору поклажодавцем передано, а зберігачем прийнято на зберігання майно, про що свідчить акт приймання - передачі від 30.12.2013, складений між Військовою частиною НОМЕР_1 , як зберігачем, та відповідачем - Корпорацією “Таско”, як поклажодавцем.
Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що частину боргу сплатив в розмірі 193 984,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 718 від 25.09.2015 року, у зв'язку з чим просив суд відмовити в задоволенні сплаченої частини боргу позивачу, а також відмовити в стягненні пені, мотивуючи викладене тим, що сторонами в договорі відповідний пункт не передбачений.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Частиною 1 ст. 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Як вже було встановлено судом, 08 січня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено Договір № 1 про надання послуг по зберіганню боєприпасів та їх елементів відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого поклажодавець доручає зберігачу, а зберігач бере на себе зобов'язання надати послуги по зберіганню 23 мм патронів в кількості 1551 883 од./1108,48 т. на виконання умов договору від 06.10.2009 № 274/п/7-09, додаткової угоди від 21.-1.2011 № 3 та розпорядження КМУ від 02.03.2010 № 383-р (договір комісії). Сума договору складає 35,00 грн. без ПДВ за 1 тону в місяць зберігання боєприпасів та їх елементів.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до актів наданих послуг по договору, які підписані представниками сторін та посвідчені печатками обох сторін, зберігачем було надано, а поклажодавцем прийнято послуги по зберіганню майна - 23 мм патронів у кількості 1 551 883 одиниць, вага брутто 1 108,48 тон за період з січня по грудень 2014 року на загальну суму 466 813,11 грн.
Як зазначав процесуальний позивач, на момент звернення з відповідним позовом, відповідачем не була погашена заборгованість за надані послуги зберігання майна по договору в сумі 232 292,14 грн. за період з січня 2014 по грудень 2014 року, що і стало підставою для звернення прокурора з відповідним позовом до суду.
Проте, станом на 29 вересня 2015 року - дату судового засідання, відповідачем була частково сплачена заборгованість перед позивачем на суму, що підтверджено платіжним 193 984,00 грн. дорученням № 718 від 25.09.2015 року (документ міститься в матеріалах справи), а тому основна заборгованість відповідача складає 38 308,14 грн. з розрахунку (232 292,14/загальна заборгованість/ - 193 984,00 грн./часткова оплата/).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 38 308,14 грн. основного боргу за договором зберігання боєприпасів.
Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як визначено нормами ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності пункту 3.4 Договору за порушення терміну оплати робіт поклажодавець сплачує зберігачу за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості.
Відповідач жодних обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що за прострочення відповідачем виконання зобов'язання за Договором щодо зберігання боєприпасів, в межах заявленого періоду нарахування (тобто шести місяців відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України) стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 18 837,94 грн. пені.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
232292.1419.01.2014 - 14.04.2014866.5000 %0.036 %*7115.14
232292.1415.04.2014 - 16.07.2014939.5000 %0.052 %*11245.49
232292.1417.07.2014 - 19.07.2014312.5000 %0.068 %*477.31
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Таким чином, беручи до уваги невиконання обов'язку поклажодавця (відповідача) щодо сплати заборгованості за відповідно до договору зберігання (позивачу), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 38 308,14 грн. основного боргу та пені в розмірі 18 837,94 грн., а отже, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Господарський суд, враховуючи загальну суму ціни позову в розмірі 372 585,06 грн., а також фактичний розмір позовних вимог, що підлягає стягненню, в розмірі 57 146,08 грн., дійшов висновку, що судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1 142,92 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Провадження у справі в частині стягнення 193 984,00 грн. (сто дев'яносто три тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) основного боргу припинити.
3. Стягнути з Корпорації “Таско” (код ЄДРЮОФОП 22866094; адреса: 04071, м. Київ-71, вул. Ярославська, 5/2 “Б”) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під виконання рішення суду, на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРЮОФОП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 років Перемоги) частину основного боргу в розмірі 38 308,14 грн. (тридцять вісім тисяч триста вісім гривень 14 копійок) та 18 837,94 грн. (вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять сім гривень 94 копійки) пені.
4. Стягнути з Корпорації “Таско” (код ЄДРЮОФОП 22866094; адреса: 04071, м. Київ-71, вул. Ярославська, 5/2 “Б”) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під виконання рішення суду, в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 142,92 грн. (одна тисяча сто сорок дві гривні 92 копійки).
5. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 05.10.2015 року.
Суддя О.С. Комарова