Ухвала
іменем україни
7 жовтня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М.,
суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,
Дем'яносова М.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Закарпатського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради до Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, Іршавської районної ради Закарпатської області, фермерського господарства «Форель», Реєстраційної служби Іршавського районного управління юстиції, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, треті особи на стороні позивача, що не заявляють самостійних вимог: Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області, державне підприємство «СЛАП «Іршаваагроліс», управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації, управління Державного земельного агенства в Іршавському районі Закарпатської області, про скасування рішення виконавчого комітету Іршавської районної ради та розпорядження голови Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації, повернення земельної ділянки у власність держави, за касаційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від
13 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 7 травня 2015 року,
встановила:
У серпні 2014 року Закарпатський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, діючи в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням виконавчого комітету Іршавської районної Ради народних депутатів Закарпатської області № 42 від 12 лютого 1992 року «Про відведення земель для спільного малого підприємства «Форель» (далі - СМП «Форель), підприємству надано
31,9 га земель для виробництва, заготівлі, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції з правом забудови. Згідно висновку від
19 листопада 1991 року за № 494 Іршавський районний комітет по охороні природи не заперечував проти відведення земельної ділянки площею
31,9 га на території Іршавської міської ради в урочищі «Будулів» за межами населеного пункту для сільськогосподарського виробництва.
17 лютого 1994 року СМП «Форель» виданий державний акт на право постійного користування землею площею 31,9 га. Після припинення існування МСП «Форель» та після створення ФГ «Форель», останнім не переоформлено правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою. Розпорядженням голови Іршавської районної державної адміністрації № 121 від 29 квітня 2005 року затверджено технічні матеріали з інвентаризації та передано у власність земельні ділянки у розмірі середньої частки паю членам ФГ «Форель» для ведення особистого селянського господарства, після чого 12 членам ФГ «Форель» видано державні акти на право власності на земельні ділянки площею
0,78 га.
Вказані порушення виявлені в ході перевірки Державною інспекцією сільського господарства, про що складено акт від 23 жовтня 2012 року.
Вважав, що передача земель та вказане рішення Іршавської районної ради народних депутатів Закарпатської області № 42 від 12 лютого
1992 року, прийняті всупереч ст. ст. 19 ч. 31, 32, 33, 75, ст. 79 ЗК України, ст. ст. 4, 5 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», зокрема, землі лісового фонду площею 18,8 га не були вилучені в законному порядку із землекористування «Іршавського лісгоспу» і на даний час повинні перебувати у користуванні ДП «СЛАП «Іршаваагроліс», для сільськогосподарського призначення передано землі історико-культрного значення, у постійне користування надано не лише прибережну смугу потоку, але і водойму 1,5 га та потік «Собатинський».
Вказане розпорядження прийнято з порушенням вимог ст. ст. 31, 32, 53, 54, 59, 60, 84, п. 9 ст. 118 ЗК України, зокрема, у власність для ведення особистого селянського господарства передано земельні ділянки історико-культурного призначення, на яких знаходяться дві археологічні пам'ятки - городище, без погодження проектної документації з органами охорони культурної спадщини, передано у власність землі під ставком і дамбами, у порушення п. 9 ст. 118 ЗК України передачу земельних ділянок у власність із земель державної власності проведено без проекту відведення земельних ділянок за технічними матеріалами. Крім того, згідно із Указом Президента України від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», земельні ділянки під час розпаювання фермерських господарств повинні передаватися для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, або для ведення фермерського господарства, а не для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від
13 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 7 травня
2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі заступник прокурора Закарпатської області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із пропуску позивачем строку позовної давності.
Висновок апеляційного суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Установлено, що рішенням виконавчого комітету Іршавської районної Ради народних депутатів Закарпатської області № 42 від
12 лютого 1992 року «Про відведення земель для СМП «Форель» затверджено проект відводу земель СМП «Форель» та надано
СМП «Форель» 31,9 га із земель рекреаційного призначення Іршавського лісгоспу та колгоспу «Радянське Закарпаття» для виробництва, заготівлі, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції з правом забудови.
Правонаступником СМП «Форель» стало фермерське господарство «Форель» (далі - ФГ «Форель»).
Розпорядженням голови Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області від 29 квітня 2005 року № 121, затверджено технічні матеріали з інвентаризації земель та передано у власність земельні ділянки у розмірі середньої частки (паю) згідно з протоколом зборів, членам ФГ «Форель» для ведення особистого селянського господарства на території Іршавської міської ради, розробленої ТОВ «Землемір» м. Іршава.
На підставі даного розпорядження ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_14,
ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_4 надано державні акти на право власності на земельну ділянку. Крім того, згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я
ОСОБА_4 його частка земельної ділянки становить 33,19 %, іншими співвласниками за даним актом є ОСОБА_5 (33,36 %) та ОСОБА_6 (33,45 %).
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд посилався на наявність підстав для скасування розпорядженням голови Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області від 29 квітня
2005 року № 121, як такого, що суперечать актам законодавства і як наслідок державних актів, які видані на підставі незаконного розпорядження. Проте позивач пропустив строк позовної давності, що є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заступник прокурора Закарпатської області посилався на те, що на момент прийняття оспорюваного розпорядження був чинний п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, відповідно до якого, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року, яким виключено п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, та згідно з п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону, відповідно до якого протягом трьох років з дня набрання ним чинності (тобто до 15 січня 2015 року) особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
При цьому особа може звернутися до суду з такими вимогами лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями ЦК України, що діяли до набрання цим Законом, не сплинув на момент набрання чинності цим Законом.
Вказані доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, з наступних підстав.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Разом із тим згідно із частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
У даній справі ОСОБА_4 заявлено про застосування позовної давності (а .с. 224, т. 1).
Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від
20 грудня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено.
ОСОБА_16 набрав чинності 15 січня 2012 року.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Згідно із частинами 1 та 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Проте положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.
На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Указані висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року №6-178цс15 та від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Отже, встановивши, що Закарпатській міжрайонній прокурорі з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері про оспорювані розпорядження та державні акти стало відомо при проведенні перевірки
17 червня 2009 року, а позов пред'явлено лише в серпні
2015 року, апеляційний суд прийшов до правильного висновку про пропуск строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи висновок суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області відхилити.
Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 7 травня
2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає
Головуючий В.М. Колодійчук
Судді:В.С. Висоцька М.В. Дем'яносов
О.В. Кафідова
І.М. Фаловська