Ухвала від 23.09.2015 по справі 6-12280св15

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Львівське комунальне підприємство «Затишне», інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, ОСОБА_3, про демонтаж самочинно встановлених сантехнічних приладів та приведення приміщення до попереднього стану за касаційною скаргою Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила зобов'язати відповідачів за власні кошти демонтувати самочинно встановлені додаткові сантехнічні прилади: душову кабіну та додатковий унітаз в приміщеннях санвузлів загального користування для квартир № 5 та № 5 «а», та у квартирі № 5 «а» у будинку АДРЕСА_1, в приміщенні кухні відновити частково зруйновану підлогу, відновити частково зруйновану несучу стіну, кухонне вогнище та привести планування приміщень квартири до попереднього стану, який існував до січня 2013 року згідно технічного паспорту.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачі, які є власниками квартири ¹ 5 у будинку АДРЕСА_1, самовільно провели переобладнання квартири. Вказував, що Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради 20 травня 2013 року було прийнято розпорядження «Про самочинно встановлені додаткові сантехнічні прилади в приміщеннях санвузлів для квартир № 5 та № 5а на АДРЕСА_1», яким зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у місячний термін за власні кошти демонтувати самочинно встановлені додаткові сантехнічні прилади, а саме душову кабіну та додатковий унітаз в приміщеннях санвузлів загального користування для квартир № 5 та № 5а по АДРЕСА_1. Однак відповідачі добровільно виконати вказане розпорядження відмовляються, на попередження Львівського комунального підприємства «Затишне» (далі - ЛКП «Затишне»), що здійснює обслуговування будинку де знаходиться самовільно перепланована квартира, не реагують.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2015 року, позов задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самочинно встановлені додаткові сантехнічні прилади, а саме: душову кабіну та додатковий унітаз в приміщеннях санвузлів загального користування для квартир № 5 та № 5 «а» по АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі Франківська районна адміністрації Львівської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині відмови у позові скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вищевказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самочинно встановлені додаткові сантехнічні прилади не оскаржуються, а тому відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України в цій частині не переглядаються судом касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1, яка є власником квартири № 5 та зареєстрована за даною адресою, здійснила переобладнання приміщень спільного користування без відповідної документації, передбаченої ст. 152 ЖК України, яке є самовільним. Також відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вказане переобладнання.

Суд, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, а саме, щодо зобов'язання відповідачів відновити в приміщенні кухні квартири № 5 «а» частково зруйновану підлогу, частково зруйновану несучу стіну, кухонне вогнище та привести планування приміщень квартири до попереднього стану, який існував до січня 2013 року згідно технічного паспорту, виходив із того, що вище вказане розпорядження Франківської районної адміністрації, яким позивач обґрунтовував свої вимоги, не стосується інших, окрім зазначених у ньому, самочинних перепланувань (переобладнань), здійснених відповідачами.

Однак повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 20 травня 2013 року затверджено висновок міжвідомчої комісії та зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - співвласників квартири ¹ 5 у будинку АДРЕСА_1 у місячний термін за власні кошти демонтувати самочинно встановлені додаткові сантехнічні прилади: душову кабіну та додатковий унітаз в приміщеннях санвузлів загального користування для квартир № 5 і № 5 «а» у вказаному будинку.

Постановою адміністративної комісії при Франківській районній адміністрації від 11 квітня 2013 року ОСОБА_1 за вказані вище дії було притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено стягнення у виді штрафу, який вона сплатила.

Частина 1 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Згідно з ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону

Статтею ст. 152 ЖК України передбачено, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Згідно із вимогами Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, власники, наймачі приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання житлових будинків і підсорбних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку, власника гуртожитку та органу місцевого самоврядування, що видається у встановленому порядку.

В силу вимог п. 1.4.6 рішення Львівської міської ради від 6 травня 2005 року № 406 «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові» влаштування (встановлення) малих архітектурних форм, елементів благоустрою без дозволу виконавчого органу міської ради, або без належно затвердженої проектної документації, або з істотним відхиленням від проекту, є однією з ознак та класифікацій самочинного будівництва.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Як убачається з матеріалів справи, ЛКП «Затишне» направляло на адресу відповідача ОСОБА_1 попередження, якими зобов'язано останню привести проведене переобладнання в місцях спільного користування у попередній стан, однак відповідач на такі приписи не реагує та не виконує.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Суди, ухвалюючи рішення, вищевказаного не врахували, у порушення ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України, не дали оцінки приписам ЛКП «Затишне», актам та постановам, які стосуються обставин, на які позивач посилався в обґрунтування вимог щодо правомірності інших дій відповідачів по реконструкції квартири, які на його думку є самочинними, та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення решти вимог позивача з підстав того, що дії відповідачів щодо проведених ними перепланувань та/чи переобладнань в квартирі, окрім перелічених у розпорядженні районної адміністрації, не розглядались на міжвідомчій комісії і питання щодо їх узаконення чи демонтажу районною адміністрацією у встановленому законом порядку не вирішувалось.

Крім того, позов було пред'явлено до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які є співвласниками квартири.

Рішення ухвалено лише відносно дій ОСОБА_1, законність дій відповідача ОСОБА_2 судом не перевірялась.

Вказані порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 212 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо відновлення в приміщенні кухні частково зруйнованої підлоги, відновлення частково зруйнованої несучої стіни, кухонного вогнища, приведення планування приміщень квартири до попереднього стану, який існував до січня 2013 року згідно технічного паспорту, не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2015 року в частині позовних вимог про відновлення в приміщенні кухні частково зруйнованої підлоги, відновлення частково зруйнованої несучої стіни, кухонного вогнища, приведення планування приміщень квартири до попереднього стану, який існував до січня 2013 року згідно технічного паспорту, скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д.Д. Луспеник

Судді: О.В. Закропивний

С.Ф. Хопта

В.А. Черненко

С.П. Штелик