23 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,
Мостової Г.І., Наумчука М.І.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу від імені боржника, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс», на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 3 березня 2015 року,
У листопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (далі - ТОВ «Вердикт Фінанс») звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що 5 січня 2007 року між акціонерним комерційно-інвестиційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 11106371000, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 74 500 грн зі сплатою 15 % річних строком до 3 січня 2014 року. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено договір застави, предметом якого є автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2. 20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» укладено договір факторингу, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» право вимоги за кредитним договором та договором застави. Того ж дня між останнім та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено договір факторингу, за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» право вимоги за кредитним договором та договором застави. Посилаючись на те, що позичальник не належним чином виконує зобов'язання за кредитним договором, просило задовольнити позов.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 3 березня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування відмови у позові.
ОСОБА_4, який діє від імені ТОВ «Вердикт Фінанс», звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належно виконує свої зобов'язання за кредитним договором.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що договір факторингу, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» і ТОВ «Вердикт Фінанс» щодо відступлення прав заставодержателя в частині заставного майна, є нікчемним, оскільки такий не був нотаріально посвідчений, тобто при заміні кредитора у зобов'язанні, яке існувало між банком і ОСОБА_3, не було дотримано тієї форми правочину, яка була визначена первісним кредитором і боржником при укладенні договору застави.
Проте погодитись із висновками судів не можна.
Судами встановлено, що 5 січня 2007 року між ОСОБА_3 та акціонерним комерційно-інвестиційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було укладено кредитний договір № 11106371000, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 74 500 грн зі сплатою 15 % річних строком до 3 січня 2014 року для придбання автомобіля.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між акціонерним комерційно-інвестиційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір застави, за умовами якого останній передав у заставу автомобіль марки Chevrolet Lacetti, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.
Відповідно до п. 3.1 договору застави право застави виникає з моменту його підписання, а в разі нотаріального посвідчення договору, - з моменту його нотаріального посвідчення.
20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» у простій письмовій формі було укладено договір факторингу № 05/12, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» своє право вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 5 січня 2007 року № 11106371000 та за договором застави.
20 квітня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» у простій письмовій формі було укладено договір факторингу № 05/12-КВ, за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» відступило своє право вимоги за кредитним договором № 11106371000 від 5 січня 2007 року.
Як зазначав позивач, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 41 242 грн 79 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 25 454 грн 56 коп., процентами - 6 595 грн, пенею - 5 274 грн 46 коп., 3 % річних - 981 грн 77 коп.
На спростування наявності заборгованості у відповідача за кредитним договором у рішенні суду першої інстанції ніяких доказів не наведено, тому зроблений цим судом висновок про належне виконання зобов'язань за ним ОСОБА_3 не можна визнати обгрунтованим.
При цьому судом не було враховано, що кредитор має довести укладення договору і надання коштів, а боржник - належне виконання зобов'язання за таким договором, які визначені його умовами.
Висновок апеляційного суду про те, що договір факторингу є нікчемним, оскільки він не вчинений у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання - договір застави, який нотаріально посвідчено, є помилковим.
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про заставу» застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно із ч. 3 ст. 3 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого зобов'язання.
Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодавець) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Із аналізу зазначених норм матеріального права випливає, що застава, як правовий інститут цивільного законодавства виконує забезпечувальну функцію, тобто спрямована на те, щоб гарантувати кредитору - заставодержателю задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, вона встановлюється для гарантування майнових інтересів кредитора-заставодержателя і сама по собі є не зобов'язанням, а способом забезпечення вже існуючого зобов'язання.
Як установлено судами та вбачається із матеріалів справи, кредитний договір, договори факторингу від 20 квітня 2012 року № 05/12 та від 20 квітня 2012 року № 05/12-КВ, тобто зобов'язання, виконання яких забезпечувалось заставою, укладені в письмовій формі, що відповідає ч. 1 ст. 513 ЦК України.
Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.
Зазначеною нормою матеріального права не передбачено, що при переході прав кредитора у зобов'язанні до іншої особи, виконання якого забезпечувалось заставою, має укладатись новий договір застави і не встановлено вимог щодо його форми.
Вирішуючи спір, апеляційний суд не звернув уваги на зазначені норми матеріального права, зробив помилковий висновок про те, що застава не зберігається у зв'язку із укладенням договору про уступку права вимоги та неукладенням новим кредитором договору застави в нотаріальній формі і недотриманні нотаріальної форми договору про уступку права вимоги, коли дотримання такої форми не вимагалось.
Наведені порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс», задовольнити частково.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 3 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді:Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова М.І. Наумчук