30 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,
Мостової Г.І.,Фаловської І.М.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2015 року,
У квітні 2013 року ОСОБА_9 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу та з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути солідарно суму боргу у розмірі 441 560 грн та проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 63 242,70 грн.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 суму заборгованості з урахуванням 3% річних у загальному розмірі 504 802,70 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Одеської області від 25 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму заборгованості з урахуванням 3% річних у загальному розмірі 504 802,70 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_7 існують правовідносини, які виникли із договору позики від 15 травня 2004 року. Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_8 заборгованості за договором позики, апеляційний суд виходив з того, що розписка не містить згоди останнього на отримання відповідачем ОСОБА_7 грошових коштів та використання їх у інтересах сім'ї.
Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна виходячи з наступного.
Судами встановлено, що 15 травня 2004 року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_6 грошові кошти у позику в сумі 28 тис. доларів США на ремонт та будівництво власного будинку, що підтверджується розпискою (а.с. 5 т.1) та зобов'язалась грошові кошти повернути частинам за кілька років.
Зі змісту даної розписки вбачається, що 20 квітня 2007 року позичальник ОСОБА_7 узгодила з позикодавцем продовження строку повернення грошових коштів до 10 квітня 2010 року.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2011 року шлюб, укладений 19 липня 1984 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розірвано (а.с. 36 т. 1).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2013 року (а.с. 144 т. 1), залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2013 року, визнано за ОСОБА_8 право власності на 11/100 частин житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 та складається в цілому з одного кам'яного житлового будинку, загальною площею 71,9 кв. м та надвірних будівель: літньої кухні під літ. «Б», сараїв під літ. «В», «Е», вбиральні під літ. «Г», душа під літ. «Д», 1-4 огородження, 1- мощення та розташований на земельній ділянці площею 350,0 кв.м, який на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 1986 року зареєстрований на праві власності за ОСОБА_7 в КП «ОМБТІРОН». Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину легкового автомобіля марки Daewoo Lanos, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 18 листопада 2004 року, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_7
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України).
Частиною 3 ст. 65 СК України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановленими договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Якщо інше не встановлено договором або законом (наприклад, якщо договір позики відповідає ознакам безпроцентного договору), позикодавець має право на одержання ще і процентів від суми позики. У разі коли договором не встановлено їх розмір, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо солідарного стягнення з ОСОБА_8 суми боргу, апеляційний суд зазначаючи про відсутність згоди останнього на отримання відповідачем ОСОБА_7 грошових коштів у позивача, не звернув належної уваги, що зі змісту договору позики, укладеного у вигляді розписки від 15 травня 2004 року (а.с. 7 т. 1) вбачається, що грошові кошти позичальником брались на ремонт та будівництво власного будинку.
Зазначаючи, що використання відповідачем ОСОБА_7 грошових коштів в інтересах сім'ї нею не доведено, апеляційний суд не навів жодного обгрунтування таких висновків, натомість залишив поза увагою, що на підтвердження цільового використання позичених грошових коштів позичальник надала відповідно до заяви про забезпечення доказів (а.с. 72-72), письмові докази, а саме: накладні вартості матеріалів, договори будівельних та підрядних робіт на ремонт належного відповідачам домоволодіння (а.с. 75-97).
Водночас, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою положення ч. 2 ст. 65 ЦК України, зокрема, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового, отже даних щодо оспорювання відповідачем ОСОБА_8 договору позики або визнання його недійсним матеріали справи не містять.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з відповідачів суми боргу, оскільки позика, отримана ОСОБА_7, була використана нею в інтересах сім'ї, для поліпшення житлово-побутових умов власної сім'ї, для будівництва та реконструкції житлового будинку, який в подальшому було поділено між подружжям по 1/2 частині кожному. Встановлені судом першої інстанції обставини відповідачем ОСОБА_8 належним чином не спростовані.
Установивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, правовідносини, що склалися між сторонами, оцінивши докази у їх сукупності за правилами ст. 212 ЦПК України, застосувавши відповідні встановленим правовідносинам норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов вірних висновків по суті спору.
У апеляційного суду були відсутні підстави для застосування положень передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 303 ЦПК України.
Відповідно до статті 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2015 року скасувати, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук
І.М. Фаловська