Справа № 2-1320/09/10
6 квітня 2009 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Плетньова В.В.
при секретарі Банах В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі Харківського обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” про внесення змін до кредитного договору
Позивач ОСОБА_1 5 січня 2009 р. звернувся до суду з заявою, в якій просить визнати Внести зміни до кредитного договору №2604 від 18.09.2008р.: надати ОСОБА_1 відстрочку по погашенню платежів по кредиту за грудень 2008 року , січень-травень 2009 року шляхом перенесення цих платежів на період з лютого по серпень 2012 року.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав позов, підтвердив обставини справи, що були викладені у позовній заяві.
Представник відповідача Клячко М.Ю. заперечувала проти позову, вважає, що укладений договір відповідає вимогм Закону. Посилається на те, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. При укладенні договору відповідального зберігання № П 133-1 від 01.03.2008 р. відповідачкою було повідомлено позивачу всі, передбачені ч. 1 ст. 229 ЦК України, обставини, які мають істотне значення. Права та обов'язки сторін, як поклажодавця та зберігача, що викладені у розділах 3 і 4 відповідального зберігання № П 133-1 від 01.03.2008 р. Передача павільйону № 133-1, що знаходиться за адресою Харківський район, с Затишшя, вул.Перемоги, 17 на відповідальне зберігання на підставі договору № П 133-1 від 01.03.2008 р., не знижує цінність вказаного павільйону та не позбавляє можливості його використання за цільовим призначенням. При укладенні договору відповідального зберігання № П 133-1 від 01.03.2008 р. відповідачка не вводила позивача в оману шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається. Адже вказаний договір був укладений на підставі вільного волевиявлення сторін, не є змішаним договором, оскільки містить елементи лише одного договору - договору зберігання, та всі його умови мають однозначне тлумачення. Крім того, договір відповідального зберігання № П 133-1 від 01.03.2008 р. не містить жодного посилання на оренду чи суборенду земельної ділянки або обов'язку відповідачки охороняти товар в павільйоні (навпаки згідно з п. 1.3. даного договору майно поклажодавця або третьої особи, що заходиться в об'єкті переданому на відповідальне зберігання, не передається зберігачу та поклажодавець несе самостійну відповідальність за його збереження, що також однозначно вказує на правову природу договору № П 133-1 від 01.03.2008 р. саме як договору зберігання. У позовній заяві не зазначено, яку річ, що належить позивачу, було знищенням або пошкоджено відповідачкою та які витрати у зв'язку з цим були понесені чи мусять бути здійснені позивачем, які права позивача були порушені відповідачкою та які доходи позивач міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене відповідачкою. Немає розрахунку заявленої до стягнення суми збитків, посилання на норму матеріального права України, яка передбачає, що збитки дорівнюють подвійному розміру ціни договору. Павільйон № 133-1 належить на праві власності позивачу на підставі договору № ТМ 133-1 від 19.06.2007 р., та акту здавання-приймання від 02.08.2008 р. При цьому продавцем даного павільйону є ФОП ОСОБА_4 Відповідачка жодного відношення до павільйону № 133-1 на має. Позивачем було порушено вимоги ст.948 ЦК України та п. 4.1.2. договору відповідального зберігання № П 133-1 від 01.03.2008 р., якими передбачено обов'язок поклажодавця після закінчення строку дії договору забрати у зберігана об'єкт. Позивач свій обов'язок не виконує, внаслідок чого відповідачка несе збитки у вигляді вартості бездоговірного та неоплачуваного зберігання належного позивачеві павільйону № 133-1. Павільйон позивача відповідачкою не знищено і не пошкоджено, і жодне право позивача відповідачкою не порушене. Позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача витрати на правову допомогу, але не надав прідтверджень таких витрат.
3-я особа ОСОБА_5 за викликом суду не явився 2 рази.
Суд, вислухавши представників сторіни, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав:
Згідно вимог чч.1,4,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно вимог ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно вимог чч.1,2,5 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Згідно вимог чч.2 та 3 ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Я вбачається з матеріалів справи між сторонами 24.01.2008 р. було укладено договір відповідального зберігання № П 133-1, за яким позивач передав відповідачці павільйон № 133-1 на відповідальне зберігання. У договорі зазначено, що під об'єктом за цим договором розуміється виключно повільйон. Майно, що знаходиться в об'єкті, переданому на відповідальне зберігання /тобто у павільйоні/, не передається зберігачу та поклажодавець несе самостійну відповідальність за його збереження. Позивачем та його представником не було конкретизовано, в чому саме полягав обман позивача відповідачкою, не спростовані посилання відповідачки та її представника на те, що при укладенні договору відповідального зберігання № П 133-1 відповідачкою було повідомлено позивачу всі, передбачені ч. 1 ст. 229 ЦК України, обставини, які мають істотне значення. Права та обов'язки сторін, як поклажодавця та зберігача викладені у розділах 3 і 4 відповідального зберігання № П 133-1 від 01.03.2008 р. Передача павільйону на відповідальне зберігання на підставі оспорюваного договору, не знизило цінність павільйону, не позбавляє можливості його використання за цільовим призначенням. Суду не наданодоказів того, що при укладенні договору відповідального зберігання відповідачка ввела позивача в оману шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що уклададалася. Сторони договору - дієздатні особи, договір викладено у доступній, зрозумілій формі, не є змішаним, всі його умови мають однозначне тлумачення. Крім того, договір не містить жодного посилання на правовідносини щодо земельної ділянки, на якій мало місце зберігання, і яка належить відповідачці та 3-й особі у справі. Представник відповідачки стверджувала, що павільйон і на сьогодні знаходиться на зазначеній земельній ділянці і може бути отриманий позивачем, а представник позивача такої обставини не заперечує. У позовній заяві відсутнє посилання на те, що павільйон було знищенно або пошкоджено відповідачкою та на те, які витрати у зв'язку з цим були понесені чи мусять бути здійснені позивачем, які права позивача були порушені відповідачкою та які доходи позивач міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене відповідачкою. Не було наведено і розрахунку заявленої до стягнення суми збитків, посилання на норму матеріального права України, яка передбачає, що збитки позивача мають дорівнювати подвійному розміру ціни договору. Павільйон № 133-1 належить на праві власності позивачу на підставі договору № ТМ 133-1 від 19.06.2007 р., та акту здавання-приймання від 02.08.2008 р. При цьому продавцем даного павільйону є ФОП ОСОБА_4 Відповідачка жодного відношення до павільйону на має. Позивач на виконання вимог ст.948 ЦК України та п. 4.1.2. договору відповідального зберігання № П 133-1 не забрав у зберігача павільйон після закінчення строку дії договору. З матеріалів справи не вбачається порушення будь-якого права позивача відповідачкою. Не надано і будь-який підтверджень витрат на правову допомогу. Наряду з цим, оскільки суд відмовляє у задоволенні вимог, не підлягають задоволенню і вимоги щодо відшкодування витрат у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, ст.ст.215-216,230,936-950 ЦК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішенння та подачі самої апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження через Київський районний суд м.Харкова.
Суддя