Справа № 693/430/15-ц
Провадження № 2/693/171/15
Іменем України
15.05.2015 р. м. Жашків
Жашківський районний суд Черкаської області
в складі : головуючого судді - Первак М.О.
при секретарі - Коломієць С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жашків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія» Автофінанс» про розірвання договору та стягнення неустойки,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія» Автофінанс» про розірвання договору та стягнення неустойки.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що10 листопада 2014 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір № 01/14-00059 фінансового лізингу. Відповідно до договору предметом договору є трактор марки МТЗ 892 в кількості 1 шт. вартістю 300 000,00 грн. Відповідно до додатку № 1 та додатку № 2 до договору фінансового лізінгу позивачем було проведено оплату ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» трьома платежами в сумі 30000,00 грн та 108000,00 грн. згідно квитанцій про оплату від 10.11.2014 року та 42000,00 від 21.11.2014 року. Всього на суму 180000 грн.
Як вбачається з п. 4 договору поставка предмету договору повинна бути здійснена в строк не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем авансового платежу, тобто в строк не пізніше 22 лютого 2015 року. У лютому 2015 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу про здійснення поставки або повернення сплачених ним лізингових платежів та розірвання договору, так як Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» не виконує взяті на себе зобов'язання, відповідно до договору фінансового лізингу. Зокрема згідно п. 1.6 договору зміна вартості предмету лізингу можлива лише до сплати авансу, згідно п. 4.8. договору лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі з моменту сплати авансового платежу у повному обсязі до моменту підписання акта прийому - передачі предмета лізингу. Проте на адресу позивача почали надходити листи про додаткову сплату лізингових платежів. З листів стало також зрозуміло, що передавати техніку відповідач не збирається, не ставив він питання про сплату витрат на організацію передачі техніки, так як не виконав зобов'язань по її придбанні через ніби - то підвищення цін, хоча будь яких доказів про це позивачу не надіслав.
Виходячи з принципів Закону України «Про захист прав споживачів» презумпції винності виконавця, тягар відповідальності та доказування у разі несвоєчасного виконання несе виконавець. Згідно п.5 ст.10 вищеназваного Закону, у разі, коли виконавець прострочує виконання робіт (надання послуг по передачі предмета договору) згідно з умовами договору, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості предмета за кожен день затримки виконання.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» повинно повернути позивачу сплачені 180000,00 гривень, та сплатити неустойку до дня вирішення справи судом за кожен день затримки передачі техніки 9 000 гривень, (300000 - вартість предмета лізингу х 3%), що на день подачі позову за 38 днів (з 21.02.(кінцева дата поставки) по 30.03) складає (9000х 28 дн.) 342 000 гривень.
Позивач - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю і просив їх задоволити повністю.
Відповідач - представник ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», в судове засідання не з'явився, але надіслав клопотання про розгляд справи без його участі та заперечення до позовної заяви, в якому він позов не визнає та просить в його задоволенні відмовити повністю, посилаючись на те, що з його сторони були виконані зобов'язання, а позивач свої зобов'язання виконав частково.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до повного задоволення.
Судом встановлено, що 10 листопада 2014 року, між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір фінансового лізингу № 01/14-00059, предметом якого є трактор марки МТЗ 892 в кількості 1 шт. вартістю 300 000,00 грн.
Згідно квитанцій позивачем на користь ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» були перераховані, встановлені договором авансові платежі, а саме: 10 листопада 2014 року в сумі 30000,00 грн. та 108000,00 грн., 21 листопада 2014 року в сумі 42000,00 грн., всього на суму 180000 грн.
П. 4.1 ст. 4 договору вбачається, що лізингодавець передає предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання авансового платежу на свій поточний рахунок та комісії за передачу предмета лізингу, відповідно до умов п. 1.7 договору. У разі затримки строку сплати авансового платежу (не враховуючи право лізингоодержувача виплачувати авансовий платіж протягом 12 місяців), строк поставки предмета лізингу може бути відповідно змінено.
В своєму запереченні відповідач вказує, що поставку предмета договору не було здійснено в зв'язку з тим, що ціна предмету лізингу змінилася до повної сплати позивачем авансового платежу, а тому відповідно до п. 1.6 ст . 1 договору лізингу, зміна вартості предмета лізингу була можлива і відповідач мав право вимагати доплату різниці у вартості предмету лізингу.
Відповідно до прайс-листа судом вбачається, що станом на 18 листопада 2014 року вартість трактора марки МТЗ 892 змінилася і становить 347000,00 грн., а на час укладення договору фінансового лізингу вартість цього ж трактора становила 300000, 00 грн..
Пунктом 1.6 статті 1 договору лізингу зазначено, що у разі зміни вартості предмета вартості лізингу з моменту укладання даного договору до повної сплати авансу лізингоодержувачем, останній повинен єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів до моменту купівлі предмету лізингу та передачі його лізингоодержувачу, з метою виплати лізингоодержувачем не менше 50% від вартості предмета лізингу на момент його передачі, у такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть перераховані та встановлені в додатковій угоді до даного договору, яка є його невід'ємною частиною. Сторони погодили, що доказом зміни вартості предмету лізингу є рахунок-фактура чи прайс-лист від офіційного дилера (виробника).
09 лютого 2015 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу про здійснення поставки або повернення сплачених ним лізингових платежів та розірвання договору, так як Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» не виконує взяті на себе зобов'язання, відповідно до договору фінансового лізингу.
Згідно листа повідомлення № 2024 від 10 березня 2015 року, надісланого позивачу від ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» встановлено, що відповідач з метою виконання своїх зобов'язань за договором, та зважаючи на значне подорожчання автомобільної та сільськогосподарської техніки повідомляє позивача про необхідність здійснити доплату вартості предмета лізингу, як передбачено ст. 1 п. 1.6 договору фінансового лізингу. Для здійснення доплати позивачу необхідно звернутися до партнера ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» для узгодження суми доплати та часу на здійснення доплати, укладення додаткової угоди до договору фінансового лізингу в частині збільшення вартості предмета лізингу та отримання техніки.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.
Згідно до п. 2 ч.1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Стаття 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до вимог ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Частиною 2 статті 653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору, згідно ч. 5 ст. 653 ЦК України.
Виходячи з принципів Закону України «Про захист прав споживачів» презумпції винності виконавця, тягар відповідальності та доказування у разі несвоєчасного виконання несе виконавець.
Згідно п. 5 ст. 10 вищеназваного Закону, у разі, коли виконавець прострочує виконання робіт (надання послуг по передачі предмета договору) згідно з умовами договору, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості предмета за кожен день затримки виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач про зміну вартості предмету лізингу повідомив позивача вже після сплати позивачем авансового платежу та комісій, і його звернення з листом про передачу предмета лізингу в зв'язку зі спливом 120 робочих днів з дати перерахунку авансового платежу на поточний рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», запропонувавши позивачу укласти додаткову угоду до договору фінансового лізингу в частині збільшення вартості предмета лізингу та отримання техніки, тобто 10 березня 2015 року, хоча згідно прайс-листа вартість предмету лізингу змінилася ще станом на 18 листопада 2014 року, що свідчить про умисне не надання інформації щодо зміни істотних умов вказаного договору. З цього випливає, що позивач свої зобов'язання до моменту передачі предмету лізингу виконав, а відповідач порушив виконання своїх зобов'язань згідно договору не надавши вчасно інформації щодо зміни вартості предмета лізингу, що істотно порушило сподівання позивача на отримання предмета лізингу за вартістю передбаченою договором лізингу.
Оскільки відповідач не надав жодного письмового доказу стосовно вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, суд вважає, що є всі підстави для розірвання договору лізингу, стягнення сплачених авансових платежів і комісій, а також неустойки.
Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
На підставі викладеного та керуючись п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»,ст.ст. 526, 527, 530, 549 ч. 1, 611, 614 ч. 1 п. 2, 615, 651, 653 ч. 2, 5 ЦК України, ст.ст. 88 ч. 3, 213-214, 224 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія» Автофінанс» про розірвання договору та стягнення неустойки - задоволити повністю.
Договір фінансового лізингу № 01/14-00059, укладений 10 листопада 2014 року між
ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія» Автофінанс» - розірвати.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія» Автофінанс» на користь ОСОБА_1 сплачені авансові платежі в сумі 180000 (сто вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок та 3% неустойки в сумі 9000 (дев'ять тисяч) гривень, всього 189 000(сто вісімдесят дев'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія» Автофінанс» на користь держави судовий збір в сумі 1809 (одна тисяча вісімсот дев'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Черкаського апеляційного суду через Жашківський районний суд.
Головуючий суддя: М. О. Первак