ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа № 32/48120.03.09
За позовом Закритого акціонерного товариства «Київмашпостачзбут»
До 1. ОСОБА_1
2. Київської міської ради
Треті особи 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Август-Авто»
2. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради
3. Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву
4. Комунальне підприємство «Київський метрополітен»
Про визнання недійсним правочину
Представники сторін:
Від Позивача Мартинюк А.П. -предст.,
Від Відповідача-1 не з'явилися,
Від Відповідача-2 Ткаченко А.Т.- нач.відд., Фрідман О.О. -нач.відд.,
Від Третьої особи-1 Саєнко М.І. -предст.,
Від Третьої особи-2 не з'явилися,
Від Третьої особи-3 Костишена В.Л. -предст.,
Від Третьої особи-4 не з'явилися,
Закрите акціонерне товариство «Київмашпостачзбут»звернулося Господарського суду міста Києва з позовом до Відповідачів та просить визнати недійсним правочин, вчинений головою правління ЗАТ «Київмашпостачзбут»- ОСОБА_1 - у вигляді направлення 08.08.2007 на адресу голови Київської міської ради листа № 96/13-201 про погодження припинення права користування земельною ділянкою площею 11593,73 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Межигірська, 76 в м. Києві, наданої товариству згідно з рішенням Київської міської Ради депутатів від 09.09.1969 № 1576; відновити становище, що існувало до порушення права Позивача, а саме: поновити за Закритим акціонерним товариством «Київмашпостачзбут»право користування земельною ділянкою площею 11593,73 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 76, та визнати право Закритого акціонерного товариства «Київмашпостачзбут»укласти, відповідно до пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу»від 18 грудня 1990 року № 563-XII, із Київською міською радою договір оренди земельної ділянки площею 11593,73 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 76.
В процесі судового розгляду Позивач повністю підтримав свої позовні вимоги, аргументуючи їх відповідно до мотивації, вказаної в позовній заяві.
Відповідач-1 відзиву на позовну заяву не надав, повноважних представників у судове засідання не направив, про причини неявки представників суд належним чином не повідомив, жодних заяв та клопотань від сторони не надійшло.
Київська міська рада -Відповідач-2 - у письмових поясненнях по суті спору проти позову заперечувала, зазначивши, що добровільна відмова є підставою для припинення права користування земельною ділянкою, яка і була направлена на адресу Відповідачу-2.
Третя особа-1 -Товариство з обмеженою відповідальністю «Август-Авто»проти позову заперечила, вважає спір не підсудним господарському суду, не вважає правочином оспорюваний лист відповідача, та заперечує проти права Позивача щодо володіння та користування земельною ділянкою.
Третя особа-2 Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради подало через канцелярію Господарського суду міста Києва пояснення по суті спору, в яких порти позову заперечувало та просило розглядати справу без уасті його представника.
Третя особа-3 - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву надала письмові пояснення по суті спору, в яких зазначила, що позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими, так як у Позивача відсутні правові підстави для користування спірною земельною ділянкою, оскільки земельна ділянка на якій розташоване державне майно не увійшло до статутного фонду Позивача в процесі приватизації та знаходиться у державній власності.
Третя особа-4 письмових пояснень по суті спору не надала, повноважних представників в судове засідання не направила.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
09 вересня 1969 року Рішенням виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих № 1576 за Київською конторою «Машпостачзбут» було закріплене тимчасову земельну ділянку площею 2,0 га по вул. Межигірський, 76 в м. Києві.
Матеріалами справи встановлено, що Київська контора «Машпостачзбут»реорганізована в Закрите акціонерне товариство «Київмашпостачзбут», з чого слідує, що ЗАТ «Київмашпостачзбут»є правонаступником усіх прав та обов'язків Київської контори «Машпостачзбут», в тому числі і в частині прав на земельну ділянку по вул. Межигірський, 76 в м. Києві.
Як випливає із витягів із технічної документації, наявних в матеріалах справи, ЗАТ «Київмашпостачзбут»користувалось вказаною земельною ділянкою до 2007 року включно.
Судом встановлено, що Відповідач-1 на момент надіслання Відповідачу-2 погодження про припинення права користування спірною земельною ділянкою був як акціонером Позивача, так і головою правління товариства, 08.08.2007 направив на адресу голови Київської міської ради лист про те, що нібито ЗАТ “Київмашпостачзбут” не заперечує проти припинення права користування земельною ділянкою площею 11593,73 кв.м за адресою: по вул. Межигірській, 76, наданою рішенням Київської міської Ради депутатів від 09.09.1969 № 1576.
Відповідно до п. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Частиною 5 статті 65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, оскільки відмова від право користування земельною ділянкою, складена відповідачем, як керівником Позивача, була спрямована на припинення права користування земельною ділянкою, могла, згідно із чинним законодавством, потягти такі наслідки та фактично спричинила припинення прав користування землею для позивача, відтак, оспорюваний лист відповідача є правочином в розумінні цивільного законодавства України, а отже до нього можуть бути застосовані усі передбачені законом норми, в тому числі і норми щодо його недійсності.
Суд погоджується із міркуваннями Позивача про ту обставину, що направлення головою правління ЗАТ «Київмашпостачзбут»оспорюваного листа було вчинене з порушенням вимог закону.
Відповідно до п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Стаття 11 Закону України «Про господарські товариства», ст. 116 ЦК України та ст. 88 Господарського кодексу України вказують, що учасник товариства зобов'язаний нести обов'язки, які передбачені законодавством України та установчими документами.
Згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про господарські товариства»виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді акціонерного товариства (спостережній раді) та організує виконання їх рішень. Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених цим Законом і статутом акціонерного товариства. Стаття 48 Закону України «Про господарські товариства»наголошує, що голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом.
Відтак, згідно із статутом позивача та нормами чинних нормативно-правових актів, за умови існування колегіального виконавчого органу акціонерного товариства, голова правління товариства є його частиною та не є відокремленим органом управління товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 161 Цивільного кодексу України передбачено, що виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і закону.
Частина 1 статті 12 Статуту ЗАТ «Київмашпостачзбут»передбачено, що його виконавчий орган діє у складі дев'яти осіб, а отже голова правління товариства не є самостійним органом управління, тому для набуття ЗАТ «Київмашпостачзбут»цивільних прав і обов'язків.
Таким чином, суд погоджується із думкою Позивача про те, що рішення щодо діяльності Позивача, яке віднесене статутом до компетенції правління, не могло вирішуватись одноособово головою правління.
Відтак, Відповідач повинен був винести питання щодо припинення права користування земельною ділянкою площею 11593,73 кв.м за адресою: по вул. Межигірська, 76 в м. Києві, що була надана рішенням Київської міської Ради депутатів від 09.09.1969 № 1576 на розгляд засідання правління чи загальних зборів акціонерів.
Суд приходить до висновку, що голова правління Позивача, вчинивши одноосібно правочин у формі направлення листа 08.08.2007 на адресу голови Київської міської ради листа № 96/13-201 з погодженням на припинення права користування земельною ділянкою, перевищив свої повноваження, тобто порушив норми закону, встановлені у ст.ст.92, 99, 161 ЦК України.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, Відповідач направив оспорюваного листа, перебуваючи під впливом переконання, що відмовляється від користування земельною ділянкою в суспільних інтересах, а саме - для будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро для руху метрополітену та автотранспорту. В той же час, після відмови Відповідача від права користування зазначеною земельною ділянкою остання була передана у фактичне користування Третій особі-1 -ТОВ «Август-Авто». В подальшому, як з'ясувалось під час судового розгляду, виявилось, що для спорудження Подільського мостового переходу із вказаної земельної ділянки необхідне виділення лише її частини -0,19 гектари, а не всієї земельної ділянки площею 1,16 гектари.
Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Слід зауважити, що Відповідач помилявся стосовно прав та обов'язків сторін, оскільки, як встановлено матеріалами справи, Відповідач відмовлявся від прав користування земельною ділянкою з підстав суспільної необхідності, що повинно було тягти за собою зовсім інші правові наслідки для землекористувача, ніж добровільна відмова, що відображається в диспозиції статті 141 Земельного кодексу України, яка передбачає добровільну відмову від землекористування та вилучення як окремі підстави для припинення землекористування. Крім того, має місце і помилка стосовно розміру площі земельної ділянки, від якої слід було відмовлятись Позивачу з урахуванням суспільних потреб, тобто помилка щодо обов'язків передачі для суспільних потреб земельної ділянки більшої площі, ніж це справді було необхідно.
Таким чином, оспорюваний правочин (лист голови правління від 08.08.2007 на адресу голови Київської міської ради про припинення права користування земельною ділянкою площею 11593,73 кв.м) суперечить положенням Статуту ЗАТ «Київмашпостачзбут», ст.ст. 84, 92, 99, 155, 161, 166, 203 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 37 Закону України «Про господарські товариства», ст. 79 Господарського кодексу України та порушує права Позивача.
Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.
Як передбачено частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України).
В частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України зазначено, що волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Таким чином, визнання недійсним правочину має мати свої наслідком повернення у становище, що передувало вчиненню такого правочину, а отже, вимоги позивача щодо відновлення становища, яке існувало до укладення оспорюваного правочину, підлягають задоволенню.
Згідно із Постановою Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року № 563-XII встановлено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 1 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.
Відповідно до п. 6 Розділу Х «Перехідні положення»чинного земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
За рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення»Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року у справі № 1-17/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х «Перехідні положення»Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу»від 18 грудня 1990 року № 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Матеріалами справи підтверджується, що на момент введення в дію Земельного кодексу УРСР Позивач володів та користувався вказаною вище земельною ділянкою. Відтак, виходячи із вказаної обставини, а також вказаної вище норми Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року № 563-XII та рішення Конституційного суду України, за умови не вчинення відповідачем оспорюваного правочину, мав би право як користуватись на сьогодні зазначеною земельною ділянкою на умовах постійного користування, так і на переоформлення такого права у право власності або право користування (оренди) землею у відповідності до чинного земельного законодавства України.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно з частиною 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Одним із принципів земельного законодавства, який визначений статтею 5 Земельного кодексу України є забезпечення гарантій прав на землю.
Частина 3 статті 3 Цивільного кодексу передбачає, що однією із загальних засад цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Стаття 14 Конституції України передбачає, що право власності на землі гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичним особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з положеннями статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення та визнання права.
Відповідно до Ухвали Подільського районного суду м. Києва у справі № 3-3892/08 від 29.10.2008 за позовом ЗАТ «Київмашпостачзбут»до ОСОБА_1 про визнання провадження у даній справі в суді загальної юрисдикції було закрите з мотивів непідсудності вказаного спору, як корпоративного, судам загальної юрисдикції. Згідно із вказаною ухвалою, Позивачу було роз'яснено, що вказаний спір підвідомчий господарським судам.
Вказана ухвала набула законної сили, та як випливає зі змісту самою ухвали, представники третіх осіб у справі, серед яких було і ТОВ «Август-Авто», підтримали вказане клопотання.
З огляду на вказане, позивач правомірно та обґрунтовано реалізував своє право на судовий захист, звернувшись до господарського суду із позовом, а отже не підлягає задоволенню клопотання про закриття провадження у справі із підстав непідвідомчості спору господарським судам.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням наданих сторонами доказів суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог Закритого акціонерного товариства «Київмашпостачзбут»та визнає їх такими, що підлягають задоволенню.
Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на Відповідачів відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним правочин, вчинений головою правління Закритого акціонерного товариства «Київмашпостачзбут»ОСОБА_1 (02002, АДРЕСА_1) у вигляді направлення 08.08.2007 на адресу голови Київської міської ради листа № 96/13-201 про погодження припинення права користування земельною ділянкою площею 11593,73 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Межигірська, 76 в м. Києві, наданої товариству згідно з рішенням Київської міської Ради депутатів від 09.09.1969 № 1576.
Поновити за Закритим акціонерним товариством «Київмашпостачзбут»(код ЄДРПОУ 01882137, м. Київ-70, вул. П.Сагайдачного, 23/4) право користування земельною ділянкою площею 11593,73 кв.м, що розташована за адресою м. Київ, вул. Межигірська, 76.
Визнати право Закритого акціонерного товариства «Київмашпостачзбут»(код ЄДРПОУ 01882137, м. Київ-70, вул. П.Сагайдачного, 23/4) на укладення, відповідно до пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу»від 18 грудня 1990 року № 563-XII, з Київською міською радою договору оренди земельної ділянки площею 11593,73 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 76.
Стягнути з ОСОБА_1 (02002, АДРЕСА_1) на користь Закритим акціонерним товариством «Київмашпостачзбут»(код ЄДРПОУ 01882137, м. Київ-70, вул. П.Сагайдачного, 23/4) 85,00 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути з Київської міської ради (м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) на користь Закритим акціонерним товариством «Київмашпостачзбут»(код ЄДРПОУ 01882137, м. Київ-70, вул. П. Сагайдачного, 23/4) 85,00 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
ОСОБА_1
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя О.О.Хрипун