04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"30" вересня 2015 р. Справа№ 910/9657/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Коротун О.М.
Шаптали Є.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: Лисенко С.І. - дов. № 2-251 від 26.12.2014р.
від відповідача: Ковригін О.В. - дов. № 5-У від 26.12.2014р.
розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2015р.
у справі № 910/9657/15 (суддя Босий В.П.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної
компанії «Нафтогаз України»
про стягнення 76 068, 89 грн.
В судовому засіданні 30.09.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
В квітні 2015р. Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 76 068, 89 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки купівлі-продажу № 272-К/111-234-У від 13.10.2010р., а саме щодо повної та своєчасної оплати товару, а тому просив суд стягнути з відповідача 53 478, 56 грн. заборгованості, 9 626, 14 грн. пені, 3 743, 50 грн. 7% штрафу, 4 817, 47 грн. 3% річних та 4 403, 22 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2015р. у справі № 910/9657/15 позов задоволено частково.
Стягнуто з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» 53 478, 56 грн. заборгованості, 4 817, 47 грн. 3% річних, 2 602, 40 грн. інфляційних втрат, 1 462, 64 грн. судового збору.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове про відмову в позові в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки судом не взято до уваги порушення позивачем умов спірного договору щодо надіслання рахунку-фактури для проведення оплати товару. Крім того, підписання сторонами Акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013р. не може свідчити про визнання ним боргу перед позивачем, оскільки вказаний Акт підписаний головним бухгалтером підприємства, тобто не уповноваженою особою відповідача, що не може бути підставою для переривання строку позовної давності згідно вимог ст. 264 ЦК України.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 12.06.2015р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, ухвалою суду від 15.09.2015р. у відповідності до ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду справи на 15 днів.
30.09.2015р. до початку судового засідання від представника позивача надійшли пояснення щодо суми основного боргу та найменування поставленого товару відповідно до наявних у справі видаткових накладних.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 30.09.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове про відмову в позові в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 30.09.2015р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 13.10.2010р. між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», (позивач, продавець по договору) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної компанії «Нафтогаз України» (відповідач, покупець по договору) укладено договір купівлі-продажу № 272-К/111-234-У, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити запасні частина та матеріали (продукція) відповідно до сертифікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1).
Згідно п. 2.1., 3.1. договору назва, кількість та асортимент продукції та її ціна зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1).
Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що загальна сума цього договору складає 53 478, 56 грн., враховуючи ПДВ 20% - 8 913, 09 грн.
Договір, згідно п. 9.1., набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010р.
Відповідно до умов договору сторонами підписано специфікацію, якою було погоджено найменування, асортимент товару, ціну за одиницю товару, його кількість на загальну суму 53 478, 56 грн. з ПДВ (належним чином завірена копія, наявна в матеріалах справи (а. с. 15).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору купівлі-продажу № 272-К/111-234-У від 13.10.2010р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 53 478, 56 грн., а саме:
- згідно накладної-вимоги № 22/10-2014 від 13.10.2010р. - експандер 3-4 ст. 317-49.38-30 (8 шт.) загальною вартістю 1 520, 04 грн. та елемент сальника 317-49,66-01 (8 шт.) загальною вартістю 4 560, 00 грн.;
- згідно накладної-вимоги № 20/10-2026 від 13.10.2010р. - головка заправна ОД 2.090 000М (1шт) вартістю 2 072, 90 грн.;
- згідно накладної-вимоги № 14/10-2009 від 13.10.2010р. - елемент фільтр. (7 шт.) загальною вартістю 588, 00 грн.;
- згідно накладної-вимоги №12/10-2002 від 13.10.2010р. - елемент фільтруючий (6шт.) загальною вартістю 504, 00 грн.;
- згідно накладної-вимоги № 04/10-2006 від 13.10.2010р. - колонка газозаправочна (1 шт.) вартістю 8 040, 00 грн.;
- згідно накладної-вимоги № 06/10-2015 від 13.10.2010р. - колінвал вартістю (1 шт.) 11 520, 00 грн. та рама компресорна вартістю (1шт.) 17 280, 00 грн.;
- згідно накладної-вимоги № 15/10-2005 від 13.10.2010р. - поршень 2 ст (1шт.) вартістю 456, 00 грн., поршень 2 ст. 317-49.36-01 (4 шт.) загальною вартістю 6, 86 грн. та шерстня блоку змазки (1 шт.) вартістю 462, 00 грн.;
- згідно накладної-вимоги № 01/10-2019 від 13.10.2010р. - колінвал вартістю (1 шт.) 6 468, 76 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи).
Найменування, асортимент товару, ціна за одиницю товару та його вартість відповідають підписаній між сторонами специфікації, яка є невід'ємною частиною спірного договору.
З вищенаведеного вбачається, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.
Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений товар розрахунок не провів, у зв'язку з чим у нього за поставлений позивачем товар утворилась заборгованість в розмірі 53 478, 56 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За своєю правовою природою договір № 272-К/111-234-У від 13.10.2010р. є договором поставки.
В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Посилання апелянта (відповідача) на відсутність обов'язку з оплати поставленого товару у зв'язку з ненаданням позивачем рахунку-фактури на його оплату, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Продавець після поставки продукції, та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції згідно зі специфікацією до цього договору (п. 3.4. договору).
Відповідно до п. 3.5. договору покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.
Оскільки рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар.
Більш того, платіжні реквізити продавця зазначені безпосередньо у розділі 10 спірного договору, а вартість товару узгоджена контрагентами у специфікації до договору та накладних-вимогах від 13.10.2010р.
Оскільки передбачений договором товар було належним чином передано позивачем та прийнято відповідачем, що підтверджується наявним в матеріалах справи накладними-вимогами, відповідач зобов'язаний його оплатити згідно умов укладеного між сторонами договору.
При цьому, під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності з посиланням на те, що трирічний строк позовної давності для звернення з даним позовом про стягнення заборгованості за поставлену продукцію розпочався з дати поставки 13.10.2010р. з урахуванням перебігу строку на 5 днів та сплинув 19.10.2014р. відповідно.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - постанова пленуму № 10) за змістом ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 1 ст. 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 ГК України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 4.2 постанови пленуму № 10 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Як вбачається з матеріалів справи, поставлений позивачем товар згідно спірного договору був прийнятий відповідачем 13.10.2010р., обов'язок по оплаті 100% поставленої продукції, згідно п. 3.5. договору, виник у відповідача 19.10.2010р.
При цьому, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції позивач наполягав на тому, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки він перервався підписанням сторонами акту звірки взаємних розрахунків від 01.10.2012р., в якому зазначено, що станом на 30.09.2012р. за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 1 091 584, 19 грн.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п. 4.3 постанови пленуму №10).
Пунктом 4.4.1. постанови пленуму № 10 роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
З матеріалів справи вбачається, що сторонами 01.10.2012р., тобто в межах строку позовної давності, складено акти звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого станом на 30.09.2012р. загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 1 091 584, 19 грн.
Згідно інформації, викладеній у довідці обліку дебіторської заборгованості відповідача, яка підписана головним бухгалтером Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», вказана сума заборгованості включає в себе, зокрема, борг за договором № 272-К/111-234-У від 13.10.2010р. в розмірі 53 478, 56 грн.
Судом встановлено, що акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.2012р. підписаний зі сторони позивача заступником головного бухгалтера Вовк Ж.М., а зі сторони відповідача - головним бухгалтером Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» Дочірнього підприємства «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» Погребною М.А., підписи яких скріплені печатками товариств.
Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що головний бухгалтер підприємства не наділений повноваженнями на підписання документів, якими б визнавалась заборгованість перед контрагентами, вказаний акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, а тому не може вважатись доказом, що підтверджував би визнання відповідачем заборгованості за договором № 272-К/111-234-У від 13.10.2010р.
Однак колегія суддів не погоджується з доводами апелянта виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Згідно статті 8 вказаного Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Відповідно до наказу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України від 10.11.1998 № 148/234/383 затверджено форму акту звіряння розрахунків, згідно якої не вимагається підписання такого акту керівниками підприємств (дебітора та кредитора).
Відповідач не надав суду доказів, що спірна заборгованість увійшла до іншого акту звірки та не заперечив її наявність.
Таким чином, акт звірки взаємних розрахунків, на який посилається позивач у справі, складений та підписаний уповноваженими на це посадовими особами, скріплений печатками товариств, а тому є належними доказами у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.
Крім цього, в судовому засіданні апеляційної інстанції 30.09.2015р. представник відповідача підтвердив, що Погребна М.А. дійсно є головним бухгалтером відповідача.
У постанові Верховного Суду України від 24.04.2007р. у справі № 26/271 сформульована правова позиція, відповідно до якої акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 01.10.2012р. вказує на визнання відповідачем своєї заборгованості в розмірі 53 478, 56 грн. за договором № 272-К/111-234-У від 13.10.2010р., що свідчить про переривання 01.10.2012р. перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення вказаної заборгованості.
При цьому колегія суддів відзначає, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, а відтак у даному випадку строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості почав свій перебіг заново 01.10.2012р. та на момент звернення позивача з даним позовом до суду (15.04.2015 р.) не сплив.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 53 478, 56 грн. заборгованості, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 9 626, 14 грн. пені та 3 743, 50 грн. штрафу.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно статті 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 28.02.2011р. у справі №23/225 та 27.04.2012р. у справі №06/5026/1052/2011.
В той же час, згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За змістом п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.
Колегія суддів відзначає, що умовами спірного договору відповідальність покупця (відповідача) у вигляді нарахування пені та штрафу за порушення строків оплати наданих послуг не встановлена, а чинним законодавством України не визначений розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань за вказаними правовідносинами.
При цьому, колегія суддів зазначає про безпідставність нарахування позивачем штрафу та пені на підставі ст. 231 Господарського кодексу України виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанови від 06.12.2010р. № 42/563; від 20.12.2010р. № 06/113-38).
Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.
В той же час, у даному випадку штрафні санкції (штраф та пеня) позивачем нараховано саме за порушення грошового зобов'язання, що виключає можливість визначення розміру штрафу та пені на підставі ст. 231 Господарського кодексу України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 626, 14 грн. пені та 3 743, 50 грн. штрафу, розрахованих на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, є необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 4 817, 47 грн. 3% річних та 4 403, 22 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 31.12.2010 р. по 31.12.2013 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 817, 47 грн. 3% річних є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).
З наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат вбачається, що позивачем не враховано індекси інфляції за липень та серпень 2011 року, травень-серпень 2012 року та лютий, квітень, липень, серпень 2013 року, які мають від'ємне значення.
Колегія суддів, враховуючи норми чинного законодавства, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат (з урахуванням індексів інфляції, які мають від'ємне значення), погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню в розмірі 2 602, 40 грн., відповідно, в іншій частині вимог про стягнення 1 800, 82 грн. інфляційних втрат (4 403, 22 грн. - 2 602, 40 грн.) слід відмовити.
Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 25.05.2015р.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2015р. у справі № 910/9657/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2015р. у справі №910/9657/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/9657/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді О.М. Коротун
Є.Ю. Шаптала