04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" вересня 2015 р. Справа№ 910/15020/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Новікова М.М.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Волошин В.А.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та
Кредит"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 09.07.2015р.
у справі №910/15020/15 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-
виробниче об'єднання "РИФ"
до Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та
Кредит"
про зобов'язання вчинити дії
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "РИФ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - відповідач) виконати умови договору на розрахунково-касове обслуговування №032-14/АНВ від 18.08.2014р. шляхом здійснення безготівкового переказу з поточного рахунку позивача №2600029302201 на користь отримувачів згідно таких платіжних доручень: від 11.03.2015р. №68 на суму 426,60 грн.; від 11.03.2015р. №69 на суму 2 619 грн.; від 17.03.2015р. №70 на суму 1 848,60 грн.; від 01.04.2015р. №74 на суму 34 400 грн.; від 06.04.2015р. №75 на суму 2 488,06 грн.; від 16.04.2015р. №76 на суму 162 710 грн.; від 16.04.2015р. №77 на суму 190 000 грн.; від 16.04.2015р. №78 на суму 170 000 грн.; від 21.04.2015р. №79 на суму 8 749,80 грн.; від 21.04.2015р. №80 на суму 3 154,32 грн.; від 21.04.2015р. №81 на суму 27 220 грн.; від 21.04.2015р. №82 на суму 59 617,81 грн.; від 28.04.2015р. №83 на суму 4 152,30 грн.; від 28.04.2015р. №84 на суму 260 000 грн.; від 28.04.2015р. №85 на суму 33 600 грн.; від 28.04.2015р. №86 на суму 37 200 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору відповідач не виконав надані позивачем платіжні доручення та не перерахував грошові кошти на визначені позивачем рахунки.
Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав наступне:
- згідно з пунктом 3.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 30 календарних днів з дати його виписки. Натомість позовні вимоги, які полягають у зобов'язанні відповідача виконати платіжні доручення, строк виконання яких закінчився, суперечать вимогам названої Інструкції;
- на теперішній час платіжні доручення, зазначені в позовній заяві, на виконанні у відповідача не перебувають;
- виписка по рахунках, яка додана до позовної заяви, не видавалася відповідачем та не містить таких обов'язкових реквізитів документа, як підпис уповноваженої особи та печатки або штампу банку, а тому не може бути належним доказом наявності або відсутності того чи іншого факту.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/15020/15 від 09.07.2015р. позов було задоволено, зобов'язано відповідача виконати умови договору на розрахунково-касове обслуговування від 18.08.2014р. №032-14/АНВ шляхом здійснення безготівкового переказу з поточного рахунку позивача №2600029302201 на користь отримувачів згідно таких платіжних доручень: від 11.03.2015р. №68 на суму 426,60 грн.; від 11.03.2015р. №69 на суму 2 619 грн.; від 17.03.2015р. №70 на суму 1 848,60 грн.; від 01.04.2015р. №74 на суму 34 400 грн.; від 06.04.2015р. №75 на суму 2 488,06 грн.; від 16.04.2015р. №76 на суму 162 710 грн.; від 16.04.2015р. №77 на суму 190 000 грн.; від 16.04.2015р. №78 на суму 170 000 грн.; від 21.04.2015р. №79 на суму 8 749,80 грн.; від 21.04.2015р. №80 на суму 3 154,32 грн.; від 21.04.2015р. №81 на суму 27 220,00 грн.; від 21.04.2015р. №82 на суму 59 617,81 грн.; від 28.04.2015р. №83 на суму 4 152,30 грн.; від 28.04.2015р. №84 на суму 260 000,00 грн.; від 28.04.2015р. №85 на суму 33 600,00 грн.; від 28.04.2015р. №86 на суму 37 200,00 грн. Присуджено до стягнення: з відповідача на користь позивача 19 963,73 грн. судового збору; з позивача в доход державного бюджету України 18 745,73 грн. недоплаченого судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/15020/15 від 09.07.2015р. в частині стягнення з відповідача на користь позивача 19 963,73 грн. судового збору та прийняти в цій частині нове рішення, стягнувши з відповідача на користь позивача 1 218,00 грн. судового збору.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач зазначав наступне:
- на відповідача було покладено обов'язок по сплаті судового збору у сумі 19 963,73 грн., тоді як в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем судового збору у вказаній сумі;
- оскільки позивач сплатив лише 1 218,00 грн., судовий збір, який покладається на відповідача, повинен обраховуватися саме з цієї суми.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Зеленін В.О., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.09.2015р.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.09.2015р.
28.09.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява від 28.09.2015р. №9-131100/18234, в якій суд повідомлявся про те, що постановою Національного банку України №612 від 17.09.2015р. «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та Кредит" до неплатоспроможних» відповідача віднесено до категорії неплатоспроможних. Окрім того, на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015р. №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» у відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію. Посилаючись на те, що діючим законодавством заборонено задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку у зазначений позивачем спосіб, а Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено окремий порядок заявлення кредиторами власних вимог до банку, в якому було введено тимчасову адміністрацію, відповідач просив суд повністю відмовити в позові.
В судовому засіданні 15.09.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням заяви від 28.09.2015р. №9-131100/18234, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/15020/15 від 09.07.2015р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Колегією суддів враховано пояснення відповідача та заяву від 28.09.2015р. №9-131100/18234. Однак вказана заява по суті є зміною (збільшенням) вимог апеляційної скарги, яка підлягає оплаті судовим збором у встановленому законодавством порядку та направленню на адресу іншої сторони. Натомість до вищезгаданої заяви не було додано жодних доказів на підтвердження сплати судового збору та надіслання її позивачу, у зв'язку з чим колегія суддів не приймає цю заяву до розгляду.
Представник позивача в судове засідання 28.09.2015р. не з'явився, про поважність причин не з'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 28.09.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
18.08.2014р. між відповідачем, як банком, та позивачем, як клієнтом, було укладено договір №032-14/АНВ на розрахунково-касове обслуговування (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 11-15).
Відповідно до умов Договору (п.п.1.1) банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті №2600029302201, і (або) поточний (поточні) рахунок (и) в іноземній валюті: №2600029302201 в USD, №2600029302201 в EUR та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку на розрахунково-касове обслуговування рахунків в порядку та на умовах, визначених Договором.
Порядок обслуговування рахунку наведений в розділі 2 Договору, згідно з п.п.2.1, 2.2 якого банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами. Списання банком грошових коштів з рахунків здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Права та обов'язки сторін визначені в розділі 3 Договору, відповідно до п.п.3.3.2, 3.3.3 п.3.3 якого банк зобов'язується: вести комплексно-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові та інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду розрахунків чинним законодавством України та банківськими правилами; здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку у визначений внутрішніми документами банка робочий час крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів.
В п.8.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, і діє протягом невизначеного строку.
18.08.2014р. між відповідачем, як банком, та позивачем, як клієнтом, було укладено договір №001 обслуговування банківського рахунку системою FC BUSINESS (том справи - 1, аркуші справи - 13-15), за умовами якого (п.п.1.1) банк підключає клієнта до системи FC BUSINESS для здійснення останнім дистанційного обслуговування своїх рахунків, відкритих у банку, а також обміну технологічною та іншою інформацією між сторонами за допомогою усіх можливих засобів вказаної системи.
Відповідно до п.п.8.1, 8.2 договору обслуговування банківського рахунку системою FC BUSINESS останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Цей договір укладений на строк, що не може перевищувати строку дії договору на розрахунково-касове обслуговування.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у період з 11.03.2014р. по 28.04.2014р. він надав відповідачу на виконання 16 платіжних доручень на здійснення безготівкового переказу з поточного рахунку позивача на загальну суму 998 186,49 грн. Однак вказані платіжні доручення відповідачем виконані не були.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.№2804/14 від 28.04.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 20), в якій просив виконати вищезгадані платіжні доручення, про що повідомити позивача.
Натомість звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку виконати платіжні доручення позивача та здійснити безготівковий переказ коштів з поточного рахунку позивача на загальну суму 998 186,49 грн., позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 Цивільного кодексу України).
В ст. 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначає Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", який встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Згідно з п.1.30 ст. 1 названого Закону платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
В п.8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк зобов'язаний виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Вказана правова норма кореспондується з положеннями п.2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004р. №22 (із змінами та доповненнями).
Відповідно до п.п.32.1, 32.3, 32.8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону. Спори, пов'язані із здійсненням банками переказу, розглядаються у судовому порядку.
В ст. ст. 1068, 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач направив відповідачу для виконання в електронній формі за системою дистанційного обслуговування банківського рахунку FC BUSINESS платіжні доручення на загальну суму 998 186,49 грн., а саме: №68 від 11.03.2015р. на суму 426,60 грн.; №69 від 11.03.2015р. на суму 2 619,00 грн.; №70 від 17.03.2015р. на суму 1 848,60 грн.; №74 від 01.04.2015р. на суму 34 400,00 грн.; №75 від 06.04.2015р. на суму 2 488,06 грн.; №76 від 16.04.2015р. на суму 162 710,00 грн.; №77 від 16.04.2015р. на суму 190 000,00 грн.; №78 від 16.04.2015р. на суму 170 000,00 грн.; №79 від 21.04.2015р. на суму 8 749,80 грн.; №80 від 21.04.2015р. на суму 3 154,32 грн.; №81 від 21.04.2015р. на суму 27 220,00 грн.; №82 від 21.04.2015р. на суму 59 617,81 грн.; №83 від 28.04.2015р. на суму 4 152,30 грн.; №84 від 28.04.2015р. на суму 260 000,00 грн.; №85 від 28.04.2015р. на суму 33 600,00 грн.; №86 від 28.04.2015р. на суму 37 200,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 64-79).
Однак, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач платіжні доручення не виконав, грошові кошти на визначені позивачем рахунки не перерахував.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання платіжних доручень (том справи - 1, аркуш справи - 20), але звернення позивача було залишено відповідачем без реагування та відповіді.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
В своїх запереченнях на позов відповідач наголошував на неможливості виконання платіжних доручень з посиланням на п.3.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, вказане обмеження діє тоді, коли клієнт подає банку платіжне доручення після 30 днів з дня виписки даного доручення. Натомість в даному випадку позивач подав доручення в день їх виписки, а останні без наявності поважних причин не були виконані відповідачем.
Посилання відповідача на те, що позивач не подавав спірні платіжні доручення на виконання і вони наразі у відповідача на виконанні не перебувають, не може бути прийнято до уваги, оскільки наявні у справі матеріали свідчать про те, що позивач подав платіжні доручення відповідачу, але вони у встановлений строк виконані не були. Доказів на підтвердження протилежного відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції, хоча згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач також не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування на час надання платіжних доручень позивача обставин, за наявності яких він з об'єктивних причин не зміг здійснити переказ коштів і не несе відповідальності за невиконання своїх зобов'язань перед позивачем. У справі відсутні відповідні повідомлення з цього приводу позивача, як ініціатора переказу коштів.
Таким чином, зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань по виконанню платіжних доручень №68 від 11.03.2015р. на суму 426,60 грн.; №69 від 11.03.2015р. на суму 2 619,00 грн.; №70 від 17.03.2015р. на суму 1 848,60 грн.; №74 від 01.04.2015р. на суму 34 400,00 грн.; №75 від 06.04.2015р. на суму 2 488,06 грн.; №76 від 16.04.2015р. на суму 162 710,00 грн.; №77 від 16.04.2015р. на суму 190 000,00 грн.; №78 від 16.04.2015р. на суму 170 000,00 грн.; №79 від 21.04.2015р. на суму 8 749,80 грн.; №80 від 21.04.2015р. на суму 3 154,32 грн.; №81 від 21.04.2015р. на суму 27 220,00 грн.; №82 від 21.04.2015р. на суму 59 617,81 грн.; №83 від 28.04.2015р. на суму 4 152,30 грн.; №84 від 28.04.2015р. на суму 260 000,00 грн.; №85 від 28.04.2015р. на суму 33 600,00 грн.; №86 від 28.04.2015р. на суму 37 200,00 грн., за відсутності поважних (об'єктивних) причин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача щодо зобов'язання відповідача виконати вищезгадані платіжні доручення та здійснити переказ коштів.
Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом було безпідставно покладено на нього обов'язок по сплаті недоплаченого позивачем при зверненні з позовом до суду судового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір".
З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду в останній є вимога позивача про виконання платіжних доручень на загальну суму 998 186,49 грн., тобто вимога майнового характеру спору, оскільки між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак розпорядження позивачем належними йому коштами є майновою вимогою (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України у справі №3-24гс15 від 25.03.2015р.).
Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в ст. 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом п.п.1 п.2 ч. ст. 4 Закону України "Про судовий збір". Позовні заяви немайнового характеру не підлягають вартісній оцінці, в зв'язку з чим подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором, згідно з п.п.2 п.2 ч.2 ст. 4 вищезгаданого Закону.
В ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" вказано, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.1 п.2 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на дату подання позову) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
Таким чином, за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у сумі 19 963,73 грн. (2% ціни позову).
Однак позивачем було сплачено судовий збір лише у сумі 1 218,00 грн., тобто у меншому розмірі, ніж встановлено діючим законодавством.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Однак, у разі, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів ч.ч.1-4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 81 названого Кодексу (аналогічна правова позиція наведена в п.2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").
Зважаючи на вищевикладене, місцевим господарським судом правомірно присуджено до стягнення з позивача в доход державного бюджету недоплачену ним суму судового збору у розмірі 18 745,73 грн., а з відповідача всю суму судового збору, яка підлягала сплаті позивачем.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі витрати за подання позову (в даному випадку 19 963,73 грн.) підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Колегією суду враховано посилання відповідача на те, що постановою Національного банку України №612 від 17.09.2015р. «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та Кредит" до неплатоспроможних» відповідача віднесено до категорії неплатоспроможних, а на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015р. №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» у відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію. Однак вказані обставини виникли більше ніж через два місяці після прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі, а тому вони не впливають на суть прийнятого рішення.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду, відповідачем надано не було.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/15020/15 від 09.07.2015р. та задоволення апеляційної скарги.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/15020/15 від 09.07.2015р. - без змін.
2. Матеріали справи №910/15020/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
М.М. Новіков