КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №552/831/13-ц
Провадження № 4-с/552/43/15
02.10.2015 року Київський районний суд м. Полтави у складі:
Головуючого - судді Кузіної Ж.В.
При секретарі Павленко Л.М.
З участю заявника ОСОБА_1, представника ДВС ОСОБА_2
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця,-
ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державного виконавця посилаючись на те, що він звернувся з заявою про прийняття на примусове виконавчого листа, яким стягнуто з Дерев»янко С.В. на його користь кошти. При зверненні повідомив, що боржник з травня 2013 року по травень 2015 року добровільно виконувала рішення суду, з травня 2015 року нею рішення не виконується, кошти не повертає. Постановою держвиконавця від 02 вересня 2015 року відмовлено у відкриті виконавчого провадження у зв»язку з пропуском строку пред»явлення виконавчого документу до виконання. З постановою не згоден, оскільки державний виконавець при прийнятті постанови не врахував вимоги ст.. 23 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно якої строки пред»явлення виконавчого документу до виконання перериваються частковим виконанням рішення боржником.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав скаргу та просив задовольнити, скасувати постанову державного виконавця Київського ВДВС від 02 вересня 2015 року та зобов»язати держвиконавця відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 552/831/13.
Представник ВДВС ОСОБА_2 скаргу не визнав та пояснив, що постанова державного виконавця винесена законно, оскільки заявник пропустив строк пред»явлення до виконання виконавчого документу, який закінчився 09.04.2014 року. Заявнику необхідно звернутися до суду з заявою про поновлення такого строку. Тому скарга є безпідставною та просив відмовити у її задоволенні.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 березня 2013 року по цивільній справі № 552/831/13 за позовом ОСОБА_1 до Дерев»янко ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики позовні вимоги задоволено частково, стягнуто заборгованість за договором позики у розмірі 20 335 грн. та судові витрати у розмірі 229 грн. 40 коп. Рішення набрало законної сили.
Як встановлено в судовому засіданні відповідач ОСОБА_4»янко С.В. з 15 травня 2013 року самостійно виконувала рішення суду та сплачувала на рахунок позивача кошти відповідно до рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 березня 2013 року.
Згідно виписки з рахунку ОСОБА_1 за період з 01 травня 2013 року по 07 серпня 2015 року, останній платіж Дерев»янко С.В. здійснено 10 квітня 2015 року.
За цей період відповідачем ОСОБА_4»янко С.В. кошти у повному розмірі на користь ОСОБА_1 не повернуті, а тому рішення суду є невиконаним.
Відповідно до ч.1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з нормами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним, на шкоду будь-якій стороні. Важко уявити собі ситуацію, якби пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надано сторонам у спорі, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (див. "Горнсбі проти Греції", Reports of Judgments and Decisions, 1997-II, с. 510, п. 40).
Згідно норм ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
31 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Київського ВДВС Полтавського МУЮ щодо примусового виконання виконавчого листа № 552/831/13.
Постановою державного виконавця Київського ВДВС від 02 вересня 2015 року відмовлено у прийняття до провадження виконавчого документу та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 552/831/13 виданого 09 квітня 2013 року Київським районним судом м. Полтави про стягнення з Дерев»янко С.В. на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики. Підставою для відмови є пропущення заявником строку пред»явлення документу до виконання.
Статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» визначені строки пред»явлення виконавчих документів до виконання.
Стаття 23 цього ж Закону регламентує переривання строку давності пред»явлення виконавчого документу до виконання, а саме : 1) пред»явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред»явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
У судовому засіданні представник ВДВС підтвердив, що на час винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження 02 вересня 2015 року, йому від стягувача ОСОБА_1 було відомо про часткове виконання протягом 2013 - 2015 років боржником рішення суду.
Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що боржник ОСОБА_4»янко С.В. з травня 2013 року по квітень 2015 року включно добровільно виконувала рішення суду , сплачувала на користь ОСОБА_1 кошти за рішенням суду, а тому цей час не зараховується у строк пред»явлення виконавчого документу до виконання та як наслідок має місце переривання строку пред»явлення виконавчого документу до виконання , а тому він не підлягає поновленню.
Відповідно до ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Приймаючи до уваги обставини, які наведені заявником ,суд вважає, що постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 02.09.2015 року з примусового виконання виконавчого листа № 552/831/13 підлягає скасуванню .
Щодо зобов'язання державного виконавця Київського ВДВС Полтавського МУЮ відкрити виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 552/831/13 виданого Київським районним судом м. Полтави, то ця вимога не підлягає задоволенню, оскільки суд не може своїм рішенням зобов'язати прийняти конкретне рішення, тобто відкрити виконавче провадження, він може лише зобов'язати прийняти рішення відповідно до вимог закону та наданих повноважень.
Керуючись ст. 383 ЦПК України, -
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .
Визнати неправомірною та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 02 вересня 2015 року з примусового виконання виконавчого листа № 552/831/13 виданого Київським районним судом м. Полтави 09 квітня 2013 року про стягнення з Дерев»янко ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики та зобов'язати державного виконавця Київського ВДВС Полтавського МУЮ прийняти рішення відповідно до вимог Закону України « Про виконавче провадження».
У задоволенні інших вимог відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави протягом п»яти днів з дня її проголошення.
Головуючий Ж.В.Кузіна