ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 жовтня 2011 року № 2а-11951/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу
за позовомПриватного підприємства «Тріотекс»
доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
проскасування рішення,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001532312 від 23.03.2011, прийняте ДПІ у Шевченківському районі міста Києва.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.10.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 18.10.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
03.03.2011 за результатами документальної невиїзної перевірки ПП «Тріотекс»ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було складено Акт № 439/23-12/35256396 (далі -Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 72253,00 грн.
23.03.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0001532312, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.2.4 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 90316,00 грн., в тому числі штрафні санкції -18063,00 грн.
Як встановлено судом, протягом 2008 року на підставі усних договорів ТОВ «БІА «Укрбудкапітал»(свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100090316) поставило ПП «Тріотекс»текстильні вироби та килимове покриття на загальну суму 433515,98 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 72252,66 грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними та податковими накладними. З банківських виписок, копії яких залучені до матеріалів справи, видно, що позивач зазначений товар оплатив повністю, в тому числі сплативши в його ціні податок на додану вартість.
Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 72253,00 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаних податкових накладних та видаткових накладних у зв'язку з перерахуванням коштів позивачем на користь ТОВ «БІА «Укрбудкапітал»без мети реального настання правових наслідків, що підтверджувалось постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2010 у справі №1-406/2010, якою визнано генерального директора ТОВ «Віант»(контрагент ТОВ «БІА «Укрбудкапітал») ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України, внаслідок складання ним завідомо неправдивих податкових декларацій з податку на додану вартість та податку на прибуток.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.
Як встановлено судом, зобов'язання за усними договорами між ПП «Тріотекс»та ТОВ «БІА «Укрбудкапітал»про поставку текстильних виробів та килимового покриття на загальну суму 433515,98 грн. виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, податковими накладними та банківськими виписками, копії яких залучені до матеріалів справи.
Реальність господарських операцій між ПП «Тріотекс»та ТОВ «БІА «Укрбудкапітал»також підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, складеними під час подальшої реалізації позивачем відповідних текстильних виробів та килимового покриття третім особам, а також під час виконання робіт з їх використанням.
Судом не приймається посилання відповідача на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2010 у справі №1-406/2010, якою визнано генерального директора ТОВ «Віант»(контрагент ТОВ «БІА «Укрбудкапітал») ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України, внаслідок складання ним завідомо неправдивих податкових декларацій з податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки вказаним судовим рішенням встановлено факт ухилення від сплати податків директором суб'єкта господарювання, з яким ПП «Тріотекс»не має жодних господарських взаємовідносин, а відтак факти, встановлені даним судовим рішенням, не впливають на правомірність формування позивачем податкового кредиту.
Інших доказів відсутності у ПП «Тріотекс»та ТОВ «БІА «Укрбудкапітал»мети реального настання правових наслідків під час виконання зобов'язань за усними договорами про поставку текстильних виробів та килимового покриття на загальну суму 433515,98 грн. суду не надано.
Таким чином, судом встановлено, що усні договори між ПП «Тріотекс»та ТОВ «БІА «Укрбудкапітал»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ПП «Тріотекс»та ТОВ «БІА «Укрбудкапітал»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.
При цьому, положення Закону України «Про податок на додану вартість»не ставлять в залежність виникнення права у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, як і застережень щодо обов'язку коригування податкового кредиту з податку на додану вартість платником податків в разі неможливості проведення податковим органом перевірки його контрагентів-постачальників товарів (робіт, послуг). Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.
Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Як видно з матеріалів справи та підтверджується даними офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, на момент здійснення відповідних господарських операцій ТОВ «БІА «Укрбудкапітал»діяло на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100090316, яке було анульоване лише 05.06.2009 у зв'язку припиненням діяльності ліквідаційної комісії. Таким чином, ТОВ «БІА «Укрбудкапітал»було зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, а відтак суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.
Отже, суми податку на додану вартість, віднесені ПП «Тріотекс»до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037.
Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «БІА «Укрбудкапітал»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про порушення ТОВ «Тріотекс»пп. 7.2.4 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Водночас з аналізу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України видно, що вимога про визнання нечинним рішення може стосуватися лише нормативно-правового акта, а вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) індивідуального акта (рішення) виключає вимогу про скасування цього ж акта, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають. Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом скасування податкового повідомлення-рішення №0001532312 від 23.03.2011, прийняте ДПІ у Шевченківському районі міста Києва.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.
За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов приватного підприємства «Тріотекс»задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення №0001532312 від 23.03.2011, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Тріотекс»(04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
СуддяОСОБА_2