29 вересня 2015 року м. Чернігів Справа № 825/3123/15-а
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лобана Д.В.,
секретаря Скугоревої Н.О.,
за участю представників сторін
від позивача ОСОБА_1,
від відповідача Мусієнка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління державної охорони України про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання дій начальника управління державної охорони України щодо невиконання умов контракту в частині закінчення строку дії договору неправомірними, зобов'язання управління державної охорони України звільнити зі служби ОСОБА_3, зобов'язання управління державної охорони України повернути ОСОБА_3 належну йому трудову книжку з відміткою про початок та закінчення служби та військовий квиток, характеристику згідно особової справи та особово-облікової картки.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у липні 2010 року позивачем було укладено контракт про проходження військової служби в Управлінні державної охорони України на посаді старшого солдата, строком на 5 років, до 07 липня 2015 року.
Після закінчення дії контракту позивач звертався до командування з проханням про звільнення, у зв'язку з закінченням строку дії контракту та сімейними обставинами.
У своїх відповідях відповідач послався на Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» та стверджує, що дія контракту продовжується до оголошення демобілізації.
З даною позицією позивач не погоджується, вважає її протиправною та такою, що ґрунтується на неправильному розумінні та застосуванні норм чинного законодавства, оскільки відповідно до п. а ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється у зв'язку із закінченням строку контракту.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.
Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог зазначаючи, що відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених ч. 8 ст. 26 цього Закону.
Частина 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачає звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви із додатковими поясненнями, заперечення на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 уклав контракт із Управлінням державної охорони України про проходження військової служби в Управлінні державної охорони України (а. с. 9), в якому зазначено, що позивач ознайомлений із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов'язання проходити військову службу в Управлінні державної охорони України протягом строку дії контракту на умовах, установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження військової служби.
Отже, позивач, добровільно, укладаючи вищезазначений контракт, зобов'язався проходити військову службу як на умовах контракту, так і у відповідності до норм законів та інших нормативно-правових актів України, що регулюють порядок проходження військової служби.
Згідно статті 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Також, цією ж статтею зазначено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Мобілізацію у державі проведено відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 № 303 (Указ затверджено Законом України № 1126-VІІ від 17.03.2014), Указу Президента України від 06 травня 2014 року № 454 (Указ затверджено Законом України № 1240-VІІ від 06.05.2014), Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 (Указ затверджено Законом України від 22.07.2014 № 1595-VІІ), Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 (Указ затверджено Законом України від 15.01.2015 № 113-VІІІ).
У зв'язку з оголошенням мобілізації, відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 № 303 (УДО України переведено на штати військового часу, відповідно до статті 4 Указу), в країні відповідно до абзацу одинадцятого статті 1 Закону України «Про оборону України» та абзацу четвертого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» наступив особливий період з 18.03.2014 (день опублікування Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303).
Частиною 11 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.
Оскільки, позивач добровільно уклав контракт з Управлінням державної охорони України у 2010 році та вступив на військову службу за контрактом, у відповідності до вищезазначених норм, дія контракту для позивача продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.
Частиною 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачено звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Посилання позивача на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2015 у справі № 820/44/15, як на судову практику, що прийнята на користь військовозобов'язаного, не приймається судом до уваги, оскільки 27 квітня 2015 року дану постанову скасовано Харківським апеляційним адміністративним судом, прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Аналогічна правова позиція, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, викладена у рішеннях, що набрали законної сили, у справах № 817/1483/15, № 876/5890/15 та у постановах Харківського апеляційного адміністративного суду у справах № 820/17798/14, № 820/44/15.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність своїх дій та рішення.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3, - відмовити.
Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.
Суддя Д.В. Лобан